Дружина мандрівника в часі

Він ніяк не може замовкнути. Нарешті я вирвалася, при цьому схопивши Гелен і використавши її замість живого щита, аби вийти з кухні.

— Це жахливо, — каже Гелен. — Де Рут?

Рут ховається з Лаурою нагорі у своїй кімнаті. Вони в темряві курять косяк і дивляться у вікно, як купа друзів Джейка купаються в басейні. Скоро ми всі будемо сидіти біля вікна й витріщатися на них.

— М-м-м, — каже Гелен. — Я би хотіла ось цього.

— Якого? — запитує Рут.

— Хлопця на вишці для стрибків.

— О-о-о.

— Дивися, Рон, — каже Лаура.

— Це Рон? — Рут хихотить.

— Вау. Ну, думаю, хто завгодно матиме кращий вигляд без футболки з Металікою і страшненького шкіряного жилета, — зауважує Гелен. — Гей, Клер, ти мовчиш.

— Гм? Думаю, так, — ледь чутно промовляю.

— Дивлюся на тебе, — каже Гелен. — Ти так хтиво поглядаєш. Мені соромно за тебе. Як ти довела себе до такого стану? — Вона сміється. — Серйозно, Клер, чому би просто не покінчити з цим?

— Я не можу, — жалібно відказую.

— Звичайно, можеш. Просто спустись і крикни «Трахніть мене!», і близько п’ятдесяти хлопців будуть кричати «Я! Я!»

— Ти не розумієш. Я не хочу — це не те, що…

— Їй потрібен хтось, зокрема, — пояснює Рут, не зводячи очей з басейну.

— Хто? — питає Гелен.

Знизую плечима.

— Давай, Клер, зізнавайся.

— Облиш її, — каже Лаура. — Якщо Клер не хоче говорити, вона не мусить.

Сиджу поряд з Лаурою, схиливши голову на її на плече.

Гелен зривається на ноги.

— Я скоро повернуся.

— Куди ти йдеш?

— Я принесла шампанське і грушевий сік, щоб зробити «Белліні», але залишила його в машині.

Вона вилітає з дверей. Високий хлопець з волоссям до плечей, робить сальто назад із трампліна.

— Вау! — в унісон вигукують Рут і Лаура.

Генрі: Минуло чимало часу, може, година чи близько того. Я з’їв половину чипсів і випив теплу колу, яку Клер взяла зі собою. Трохи подрімав. Вона пішла так надовго, що я подумав, чи не прогулятися трохи. До того ж мені треба відлити.

Чую, як наближається стукіт підборів. Визираю у вікно, але це не Клер, це бомбезна блондинка в облягаючій червоній сукні. Розумію, що це подруга Клер — Гелен Пауел. Ой.

Вона стає з мого боку біля машини, спирається і дивиться на мене. Крізь її плаття видно все, навіть Токіо. Відчуваю себе трохи сп’янілим.

— Привіт, хлопче Клер. Я Гелен.

— Помилились номером, Гелен. Але приємно було познайомитися. — Від неї сильно тхне алкоголем.

— Хіба ти не збираєшся вийти з машини, щоби тебе представили?

— Дякую, мені й тут досить непогано.

— Ну, тоді я просто приєднаюся до тебе тут. — Вона невпевнено рухається навколо передньої частини автомобіля, відчиняє двері й усідається на водійське сидіння. — Я давно хотіла зустрітися з тобою, — зізнається Гелен.

— Справді? Чому? — Відчайдушно хочу, щоб прийшла Клер і порятувала мене, але ж тоді я програю цю гру, чи не так?

Гелен нахиляється до мене й шепоче:

— Я вирахувала твоє існування. Мої потужні здібності спостереження спонукають мене до висновку: все, що залишається після того, як усунути неможливе, — це правда, якою би неймовірною вона не була. Отже, — Гелен відригує. — Як це не жіночно. Вибач. Звідси я зробила висновок, що Клер повинна мати хлопця, бо інакше вона не відмовлялася би переспати з цими милими хлопчиками, а вони через це дуже-дуже засмутилися. І ось ти тут. Та-дам!

Мені завжди подобалась Гелен, шкода було вводити її в оману. Хоча це пояснює те, що вона сказала на нашому весіллі. Мені подобається, коли маленькі шматочки головоломки стають на місце.

— Це дуже переконливі міркування, Гелен, але я не хлопець Клер.

— Тоді чому ти сидиш в її машині?

Гарячковито міркую. Клер уб’є мене за це.

— Я — друг батьків Клер. Вони дуже хвилювалися, що вона бере машину на вечірку, де може бути алкоголь, тому попросили мене піти разом з нею і бути її водієм, якщо вона нап’ється і не зможе сісти за кермо.

Гелен набундючилася.

— Це не обов’язково. Наша маленька Клер вип’є стільки, що цим можна заповнити хіба крихітний наперсток.

— Я ніколи не казав, що це не так. Просто в її батьків параноя.

Високі підбори цокають тротуаром. Цього разу це Клер. Вона завмирає, коли бачить, що у мене є компанія.

Гелен вискакує з машини і каже:

— Клер! Цей нечемний чоловік каже, що він не твій хлопець.

Клер і я переглядаємося.

— Ну, він не мій хлопець, — коротко відказує Клер.

— Ой, — каже Гелен. — Ти йдеш?

— Уже майже північ. Я зараз перетворюся на гарбуз. — Клер обходить машину і відчиняє двері. — Давай, Генрі, поїхали. — Вона заводить машину і вмикає фари.

Гелен нерухомо стоїть у світлі фар. Відтак підходить до мого боку автомобіля.

— Не її хлопець, так, Генрі? На якусь хвилину ти мене майже обдурив. Бувай, Клер.

Вона сміється; Клер незграбно виводить автомобіль із парковки. Рут живе на Конґер. Коли авто повертає на Бродвей, бачу, що ліхтарі не працюють. Бродвей — це двосмугове шосе. Воно пряме, але без ліхтарів, і їхати туди — це як потрапити в чорнильницю.

— Клер, краще увімкни дальнє світло, — кажу.

Однак вона тягнеться вперед і повністю виключає фари.

— Клер!

— Не кажи мені, що я маю робити!