Читаем Джури і Кудлатик полностью

— Видно, що в тебе молоко на губах ще не висхло. Бо інакше знав би, що всі темні справи вершаться удосвіта. Тоді, коли сон найміцніший.

Я позирнув на Грицика. В його очах бігали хитрі бісики. Видно було, що він уже придумав, яку саме капость устругнути Фузиним охоронцям.

— Куценький, ану сховайся за ним, — прошепотів він до мене і пальцем тицьнув на сусіднє з Фузиним шатро.

За мить я опинився там. Звідсіля було видно, як Грицик тінню промайнув поміж кількох шатер і опинився за спиною татарчуків. Тоді дав знак, аби я на мить показався на очі сторожі, і одразу щез. Що я й зробив. Потому притьмом перебіг дорогу, зачаївся за купою кізяків і став спостерігати, що буде далі. Про те, що мене можуть побачити, я не хвилювався. Навряд чи хтось із аульських може мене вирізнити в такій темряві.

Наша хитрість вдалася. Одразу двійко татарчуків схопилися на ноги і затицяли пальцями в той бік, де я з’явився їм на очі.

— Хлопці, там щось змигнуло!

— Авжеж! Мабуть, то він…

— Лови його! — радо заволав хтось.

Не змовляючись, татарчуки сипонули за шатро. А я ще раз подивувався, як швидко вміє діяти мій Грицик. Не встигла сторожа зробити й кількох кроків, як він вже прослизнув усередину Фузиної юрти. А ще за мить вихопився звідтіля з Фузою на руках. Вона міцно трималася за його шию. Не встиг я й оком змигнути, як вони розчинилися в темряві.

Ґвалт, що його здійняли татарчуки, миттю розколошкав увесь аул. Сполошено завалували пси, затріпотіли запинала шатрів, і десятки проворних ніг затупотіли по землі. І тут, і там спалахували смолоскипи — то татари вишукували, де ми з Грициком зачаїлися.

Та за якийсь час усе затихло й аульські розбрелися додивлятися сни. А Фузина сторожа, збуджено перемовляючись, знову розсілася навколо багаття. Хлопці явно пишалися своєю пильністю. І нікому з них навіть на думку не спало дізнатися, залишилася наречена в шатрі чи ні.

Я посидів ще трохи за кізяками. А коли переконався, що все гаразд, вибрався за аул і подався за Грициковим слідом. Спочатку, як я й сподівався, слід вів до того місця, де перед цим походжав туди-сюди Звірик. Тоді повернув в обхід аулу — туди, де за ним височів невисокий, зарослий колючою шипшиною, пагорб. Під одним із кущів я й знайшов своїх друзів.

— Ну, що, Куценький, усе гаразд? — поцікавився Грицик, коли я всівся біля них. — Ніхто не кинувся на пошуки?

Я заспокійливо постукав хвостом і голосно позіхнув. Це мало означати, що все спокійно.

— Дякую, друже, — промовив Грицик і повернувся до Фузи. — Оце, кицюню, мій найвірніший друг Куций. А ти, Куценький, відтепер маєш до неї ставитися, як до мене. Ні, ще краще! Зрозумів?

Я заспокійливо гойднув хвостом, а тоді не втримався і тицьнувся носом у Фузині руки. Від них аж струменіли ніжність, затишок і тепло. По тому згорнувся клубком, і ми почали спостерігати, що ж буде далі.

Тим часом ніч добігала кінця. Сторожове багаття почало блякнути, а голови татарчуків дедалі нижче схилялися на груди. Втім, варто було ворухнутися запиналові сусіднього шатра, як вони дружно стрепенулися.

Запинало хилитнулося ще раз, і на поріг ступила невисока дівчина. Вона навсібіч повела очима, кивнула сторожі й рушила до Фузиного шатра.

— Це моя найкраща подруга Заріна, — прошепотіла Фуза. — Вона повинна мене розбудити…

— О, — сказав Грицик, і в його очах спалахнув бешкетницький вогник. — Зараз має початися найцікавіше.

З нашої схованки було видно, як Заріна, зупинившись перед запиналом Фузиного шатра, припала до нього. Мабуть, кликала подругу. Не дочекавшись відповіді, відхилила запинало і щезла всередині. Та наступної миті вона знову з’явилася на порозі і щось вигукнула. Татарчуків наче в повітря підкинуло.

— Це вона сказала, що тебе, серденько, там немає, — щасливо засміявся Грицик і притиснув Фузину голівку до грудей. — А тепер поглянемо, що буде далі.

Я дивився на нього і тільки очима кліпав: ну, невже це той самий Грицик, перед яким тремтів увесь татарський степ? Він витанцьовував перед Фузою, мов перед якимось дивом, ловив кожен її погляд і мало пилинки з неї не здмухував!

І Фуза теж була йому до пари: вона на свій аул навіть не озиралася. Вона не зводила з Грицика свого променистого погляду. Мабуть, жодна дівчина в світі так не дивилася на свого коханого, як Фуза на мого Грицика!

А в аулі вже зчинився неабиякий переполох. Хлопці спочатку гуртом гунули в шатро, а тоді вилетіли з нього, як зграя наполоханих горобців. За мить вони вже скочили на коні і заходилися гасати навколо аулу, пильно придивляючись до землі.

— Це вони шукають нас із тобою, серденько, — шепотів Грицик Фузі. — Ага, знайшли наш слід і залопотіли по ньому! О, а тепер затупцювали навколо того місця, яке для них витоптав Звірик! Не інакше, вирішили, що ми з тобою, моя квіточко, всілися там на нього й подалися… куди ж це вони погнали коні? Ага, у бік Воронівки. Мабуть, вирішили, що ми з тобою могли зачаїтися тільки на тому боці. Ич, як шпарять за Звіриковим слідом! А на справжній наш слід навіть уваги не звернули.

— Ти в мене найкращий у світі! — переконано мовила Фуза.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дикое поле
Дикое поле

Первая половина XVII века, Россия. Наконец-то минули долгие годы страшного лихолетья — нашествия иноземцев, царствование Лжедмитрия, междоусобицы, мор, голод, непосильные войны, — но по-прежнему неспокойно на рубежах государства. На западе снова поднимают голову поляки, с юга подпирают коварные турки, не дают покоя татарские набеги. Самые светлые и дальновидные российские головы понимают: не только мощью войска, не одной лишь доблестью ратников можно противостоять врагу — но и хитростью тайных осведомителей, ловкостью разведчиков, отчаянной смелостью лазутчиков, которым суждено стать глазами и ушами Державы. Автор историко-приключенческого романа «Дикое поле» в увлекательной, захватывающей, романтичной манере излагает собственную версию истории зарождения и становления российской разведки, ее напряженного, острого, а порой и смертельно опасного противоборства с гораздо более опытной и коварной шпионской организацией католического Рима.

Василий Веденеев , Василий Владимирович Веденеев

Приключения / Исторические приключения / Проза / Историческая проза