Ярмарок суєти

Кожному відомо, що міський палац лорда Стайна стоїть на Гонт-сквер, від якої відходить Грейт-Гонт-стріт, куди ми колись, ще за життя небіжчика сера Пітта Кроулі, від­везли були Ребеку. Зазирніть крізь огорожу, і за тем­ними стовбурами дерев у глибині саду ви побачите кіль­кох жалюгідних гувернанток з блідими дітьми, що про­гулюються навколо сірої, вибляклої галявинки, в центрі якої височить статуя лорда Гонта, який брав участь у бит­ві під Мінденом,— він у перуці з трьома кісками, але вбра­ний, як римський імператор. Гонт-гаус займає майже цілий бік площі. З трьох інших боків її оточують будівлі, що бачили кращі часи,— високі, похмурі, з сірими або пофар­бованими в трохи ясніші кольори кам’яними віконними проймами. Мабуть, тепер за тими вузькими незручними вікнами панують сутінки. Гостинність відійшла від цих дверей, як відійшли в минуле оздоблені галунами лакеї і хлопчики-проводирі, що гасили свої смолоскипи в заліз­них гасильниках, які й досі стримлять побіч ліхтарів біля входу. Тепер площу заполонили мідні таблички: «Доктор такий-то», «Західне відділення Дідлсекського банку», « Англо-європейське товариство» і таке інше. Все це має гнітючий вигляд, та й палац лорда Стайна здається не веселішим. Я бачив його тільки знадвору — високу кам’яну огорожу й неоковирні грубі колони обабіч широкої брами, з якої інколи визирає старий воротар з гладкою, понурою, червоною пикою, а над огорожею — вікна спалень, піддашшя й димарі, звідки в наші дні рідко зді­ймається дам, бо теперішній лорд Стайн мешкає в Неа­полі, воліючи дивитись на затоку, Капрі й Везувій, а не на одноманітну огорожу Гонт-сквер.

За кількадесят ярдів від тієї брами, вже на Нью-Гонт-стріт, куди виходять стайні Гонт-гауса, є невеличкі двері; їх навіть важко відрізнити від дверей тих стаєнь.

Та колись біля них зупинялося багато невеличких закритих екіпажів, як розповідав мені мій інформатор (Том Пролазлі, який знає геть усе і який показував мені те місце),-Цими дверима, сер, часто входили й виходили принц і Пердіта,— часто казав він мені.— Сюди заходив герцог *** з Маріанною Кларк. Ці двері ведуть до славши звісних petits appartements / Інтимних покоїв (франц.)/ лорда Ставна, один із них, сер, весь оббитий слоновою кісткою та білим атласом, інший — чорним деревом та чорним оксамитом; і там невеличка бенкетна зала, скопійована з будинку Салюетія в Помпеї і розмальована Козуеем, є маленька кухонька, де все начиння срібне, а рожни — золоті. Там Егаліте, герцог Орлеанський, пік куріпок тієї ночі, коли разом з маркізом Стайном виграв у ломбер сто тисяч фунтів в однієї вельможної особи. Частина тих грошей пішла на французьку революцію, частина — на купівлю титулу маркіза й ордена Підв’язки маркізові Ґонту, а решта...— та ми не маємо на меті розповідати, куди ділася решта грошей, хоч Том Пролазлі, що знає про всі чужі справи, міг би дати звіт за кожний шилінг.

Крім цього будинку в столиці, маркіз мав у різних місцях трьох королівств ще багато замків і палаців, описи яких можна знайти в путівниках. Замок Стронгбоу з лі­сами на березі Шеннону; Гонт-касл у Кармартеншірі, де взято в полон Річарда її замок Говтлі в Йоркширі, де, як мені розповідали, було двісті срібних аиникіддій гостей та іншого відповідного до них розкішного начиння, і Стілбрук у Гемпшірі — маркізів маєток, трохи скромніша резиденція, де, як ми всі пам’ятаємо, стояли ті чу­дові меблі, що їх після смерті його милості продав з аук­ціону один відомий аукціонер, теж уже давно небіжчик.

Маркіза Стайн походила з славетного, стародавнього роду Керлайонів, маркізів Камелотів, які зберегли свою давню віру ще з часів навернення в християнство шанов­ного друїда, свого предка, і родовід яких сягає в часи, ще давніші за ті, коли на наші острови прибув король Брут. Старшому синові в родині з давніх-давен давали ім’я Пондрагон, а молодшим — Артур, Утер або Карадок. Багато з них склали свої голови в монархістських змовах. Єлизавета відтяла голову сучасному їй Артурові, що був камергером у Філіппа й Марії і возив листи шотландської королеви до її дядьків Гізів. Його менший брат був офіцером великого герцога, одним із Найдіяльніших учасни­ків славнозвісної Варфоломіївської ночі. Поки Марія пе­ребувала у в’язниці, Камелоти влаштовували змови, щоб визволити її.

Великих майнових втрат родині завдали спорядження війська проти іспанців за часів Армади та кари й конфіскації, які накладала на них Єлизавета за переховування католицьких священиків, за впертий нон­конформізм і папістські надуживання. Один боягузливий представник цієї родини за короля Якова був зрікся своєї віри, переконаний доказами того великого теолога, і маєтки родини внаслідок цієї своєчасної легкодухості трохи збіль­шились. Але вже той граф Камелот, що жив за часів Карла, 8нов повернувся до віри своїх предків, і родина далі боро­лася за цю віру і убожіла через неї, доки був живий хоч один Стюарт, здатний задумати або очолити повстання.