Читаем Лексикон націоналіста та інші есеї полностью

«Брута­льне наси­льство влади над суспільством, — пи­ше зга­даний Вя­че­слав Ли­ха­чов, — сформу­вало клі­мат, у якому та­кі самі наси­льни­цькі дії з боку ради­кальної опози­ції спри­ймаю­ться значною ча­сти­ною суспільства як адекват­ні заходи. Саме в цьо­му контекс­ті на­ціонал-ради­кали з Усеукраї­нсько­го об’єд­на­н­ня “Свобода”, ви­бравши шлях політи­чної боро­ть­би, отри­мали на­при­кі­нці 2012 року не­бу­валу електоральну під­три­мку і стали однією з трьох основних опози­ційних сил… Свої­ми обурли­ви­ми дія­ми влада згу­ртувала на­стільки рі­зноманіт­ні групи, що навіть найзавзя­ті­ші ради­кали зна­йшли своє місце в ря­дах опози­ції».

Найне­приє­мні­ше у цій політ­техно­ло­гі­чній схе­мі, під­сумовує автор, — «штучно створю­вана у рамках брудних піар-техно­ло­гій ди­хо­то­мія, яка спону­кає ви­борця ви­знача­ти­ся у порочній си­стемі координат “на­ци­сти про­ти банди­тів”. Вто­мле­ний банди­ти­змом влади ви­борець го­товий те­рпля­че постави­ти­ся до від­вертих неонаци­стів у ря­дах опози­ції; і навпаки, ви­борець, збри­джений свасти­коподі­бною си­м­волі­кою ультраправих, го­товий зми­ри­ти­ся з без­закон­ною владою, вба­ча­ю­чи в ній єдиний надійний захист від фа­ши­стів».

Зайве поясню­вати, що та­ка ди­хо­то­мія не ли­ше аморальна, а й не­без­пе­чна. Особли­во те­пер, ко­ли дедалі оче­ви­дні­ши­ми є намага­н­ня влади поверну­ти ми­рні про­тести про­ти поліційної сваволі і корумповано­го ре­жи­му у си­ло­ве русло.

3.

Про від­мін­ності сьо­годні­шньо­го Май­дану [2013] від попередньо­го [2004] напи­сано вже чи­мало. Найдокла­дні­ше їх інвентари­зував, здає­ться, Сергій Ку­деля, від­значи­вши зокрема де­що іншу якість тоді­шньої влади й істо­т­но іншу якість тоді­шньої опози­ції.

По-перше, Помаранче­ва револю­ція бу­ла своєрідною ку­льміна­ці­єю затя­ж­ної ви­борчої кампанії та, від­повід­но, електоральної мобілі­за­ції. Опози­ція перед­ба­ча­ла мас­штабну фа­льси­фі­ка­цію ви­борів і все­бі­чно го­тувала­ся до масових про­тестів. Тоді­шній Май­дан був не­зрівнян­но кра­ще орга­нізований, забез­пе­че­ний і ке­рований, чо­му немалою мі­рою сприя­ла наявність єдино­го авторитет­но­го лі­дера, здат­но­го консо­лі­дувати сорат­ни­ків і при­боркати ради­калів, а та­кож вести пере­говори з владою від імені всі­єї опози­ції.

По-друге, влада бу­ла більш фрагментованою, а от­же й менш здат­ною до консо­лі­дованих наси­льни­цьких дій. З одно­го боку, повнова­же­н­ня чин­но­го пре­зи­дента фа­кти­чно закі­нчу­вали­ся, тож йо­го го­ло­вною метою був без­пе­чний ви­хід на пенсію, ба­жа­но з надійни­ми між­народни­ми га­ранті­я­ми, а то­му й рі­зни­ця між Юще­нком і Яну­кови­чем не бу­ла для ньо­го аж надто істо­т­ною (за умови на­да­н­ня ви­ще­зга­даних га­рантій). Що ж до Яну­кови­ча і йо­го партії, то їхня влада не бу­ла на­стільки мі­ц­ною, як ни­ні, — ані в ін­ститу­ційному пла­ні, ані в ресурсному, ані в орга­ніза­ційному.

І по-третє, зага­льний сценарій роз­горта­вся тоді у напря­мку зміни влади — її пере­да­чі від Ку­чми до Яну­кови­ча (чи до Юще­нка), ти­м­ча­сом як ни­ні йдеться ли­ше про її утри­ма­н­ня, що, без­умовно, додає Яну­кови­чу почу­т­тя ле­гі­ти­мності: у 2004-му суд міг ви­знати другий тур ви­борів без­ре­зульта­т­ним і при­значи­ти по­вторне го­ло­сува­н­ня, нато­мість сьо­годні нема жодних ле­га­льних ме­ха­нізмів, окрім імпі­чменту, усу­ну­ти пре­зи­дента від влади. Почу­т­тя (чи ілю­зія) ле­гі­ти­мності уку­пі з ілю­зією контро­лю через «своїх» лю­дей над усі­ма си­ло­ви­ми орга­нами робить Яну­кови­ча не надто схильним до будь-яких пере­говорів і ком­промісів з опози­ці­єю.

Су­дя­чи з усьо­го, йо­го неви­багли­ва та­кти­ка зводи­ться сьо­годні до затя­гу­ва­н­ня ча­су і поси­ла­н­ня амбі­валент­них бу­ці­мто прими­рли­вих си­гналів з надією, що вто­ма, мороз і фізи­чне ви­сна­же­н­ня про­тестувальни­ків у по­єд­нан­ні з точ­кови­ми ре­пресі­я­ми мілі­ції й СБУ («від­краю­ва­н­ня саля­мі») зроблять свою справу. Ну, а доверши­ти все мо­ж­на бу­де якою-не­будь ефе­кт­ною провока­ці­єю ки­ше­нькових «ради­калів». Утім, московські ко­ле­ги мо­жуть тим ча­сом по­дбати і про мас­штабні­шу провока­цію, аби заразом покі­нчи­ти не ли­ше з опози­ці­єю, а й із самим Яну­кови­чем (принаймні політи­чно).

Специ­фі­чний під­хід московських «товари­шів» до розв’язува­н­ня вну­трі­шньоукраї­нських конф­лі­ктів влу­чно від­обра­же­ний у спо­га­дах Андрея Іла­ріонова про, так би мови­ти, «робочу зу­стріч» украї­нсько­го пре­зи­дента з російським під час Помаранче­вої револю­ції.

«Ку­чма при­ле­тал в Москву на пере­говоры с Пу­ти­ным. Встре­ча бы­ла в аэ­ропорту, пол­ча­са они там по­говори­ли — и все. И ко­гда Пу­тин уговари­вал Ку­чму использовать си­лу про­тив “оранже­вой револю­ции”, Ку­чма, упорно глядя в по­то­лок или рас­сматри­вая шну­рки на своих бо­ти­нках, по­стоян­но по­вторял: “Влади­мир Влади­ми­рович, вы не пони­маете — Украи­на стала другой”. “Подо­жди­те, мы же с вами до­говари­вались!…”. А Ку­чма говорит: “Украи­на стала другой”. В ито­ге, Ку­чма не дал со­гласия на использование си­лы».

Перейти на страницу:

Похожие книги

Говорим правильно по смыслу или по форме?
Говорим правильно по смыслу или по форме?

Эта книга – практикум, как говорить правильно на нашем родном языке не только по форме, но и по смыслу! Автор, профессор МГУ Игорь Милославский, затрагивает самые спорные вопросы, приводит наиболее встречающиеся в реальной жизни примеры. Те, где мы чаще всего ошибаемся, даже не понимая этого. Книга сделана на основе проекта газеты «Известия», имевшего огромную популярность.Игорь Григорьевич уже давно бьет тревогу, что мы теряем саму суть нашего языка, а с ним и национальную идентификацию. Запомнить, что нельзя говорить «ложить» и «звОнить» – это не главное. Мы говорим, читаем, пишем и даже воспринимаем на слух информацию неправильно! Книга профессора Милославского – увлекательное пособие, наглядно показывающее, где могут подстерегать главные опасности!

Игорь Григорьевич Милославский

Документальная литература / Языкознание, иностранные языки / Языкознание / Образование и наука