Локвук & Ко. Примарний Хлопець

— Одну річ ви. напевно, вже помітили, — провадив Джордж. — Обриси всього цього суперскупчення привидів. Такий собі зім’ятий прямокутник — чи радше клин, що вужчає на заході й ширшає на сході. Ніби коробка з-ггід черевиків, на яку наступили ногою. Зрозумівши, чому це скупчення має таку форму, ми дістанемо першу підказку. Огляньмо межі цього прямокутника. Ось Темза — найбільша маса води на весь Лондон. Привиди, як відомо, перетнути її не можуть. Отже, річка — це південна межа скупчення...  

— Гадаю. що це відомо навіть Барнсові, — зауважила я.  

— Звичайно. А тепер погляньмо на північ... Що ми бачимо тут, уздовж Фулгем-Роуд?  

— Знаю! — вигукнула, наче школярка, Голлі Манро. — Металургійні цехи компанії «Світанок»! Коли я працювала в «Ротвелі», наше керівництво часто проводило там наради. Іноді я навіть бувала на них. Там багато невеличких ливарних заводів.  

— Саме так!—

  підтвердив Джордж. — І не лише «Світанок». Компанія «Ферфекс» теж має кілька заводів у Фулгемі. Отже, тамтешній дим містить часточки заліза, що блокує активність Гостей. Ось вам північна межа суперскупчення.  

Локвуд присвиснув:  

— Тепер я. здається, зрозумів... А що із західною межею — приплюснутим боком прямокутника? Тут теж повинен бути якийсь бар’єр, що зупиняє просування привидів...  

Тепер уже мені сяйнула думка.  

— Бромптонська лавандова фабрика! — вигукнула я.  

Це місце — найбільша лондонська фабрика з перероблення лаванди — було добре нам відоме. З півночі Англії сюди привозили свіжу лаванду, робили з неї парфуми, ароматичні олії, а ще сушили, щоб одержати сировину для виготовлення подушечок та інших кімнатних оберегів.  

— А тут, поряд, Сенс-Енд, — я показала на велику дугу в тім місці, де річка повертала на південь. — Прогалина між лавандовою фабрикою й металургійними заводами в Фулгемі. Чому привиди не прориваються тут?  

— Бо вітер з Темзи постійно приносить сюди запах лаванди, — пояснив Джордж, усміхаючись. — І цей запах чудово перекриває прогалину. Отже, Темза — південна межа, металургійні заводи — північна, лавандова фабрика — західна. Три міцні географічні бар’єри, що зупиняють навалу привидів. Ці бар’єри утворюють ніби димар, що витягує обриси скупчення на схід. А якщо ці обриси викривлені, то шукати щось у його центрі марно, авжеж? І це підказало мені ось яку думку...  

Він дістав іншу малу й заходився розгортати її на столі. Локвуд відсунув убік наші кухлики з чаєм, а Голлі переставила на підлогу таріль з коржиками.  

Мапа була схожа на перпіу, тільки кола на ній мали помаранчевий колір, і до того ж їх було помітно менше, особливо на півночі й сході.  

— Це ситуація в Челсі місяць тому, — пояснив Джордж. — Теж погана, проте краща за нинішню. Я склав цю малу за Кіп- совими рапортами. Бачите — тут уже багато проявів ГОстей на Кінґс-Роуд? І на заході — так само. А якщо взяти ще раніше. .. — він витяг третю малу з кількома зеленими колами. — Це ситуація  

півтора

   місяця тому, коли все тільки починалось. Погляньте, куди тут перемістився центр активності!  

— Ніби трохи на захід, — сказала я. — До кінця Кінґс-Роуд. І проявів зовсім мало.  

— Мало, бо це лише початок. А головна зачіпка тут.  

Він дістав четверту малу. Кіл на ній було ще менше—тільки сім. Темно-сині, вони розміщувались уздовж невеличкої дуги, що охоплювала західний кінець Кінґс-Роуд.  

— Це ситуація два місяці тому. — провадив Джордж. — Перед початком навали. Нічого цікавого. Тінь у пральні, зо два Томи-Тіньовики. один чи два Сірі Серпанки... Дурниці, про які згадувалось тільки в місцевих газетах. Я довго порпався, поки відшукав їх. а до статистики ДЕПРІК вони взагалі не потрапили. Барнс, напевно, вважає, що вони взагалі не пов’язані з цією навалою, — Джордж значуще поглянув на нас. — А от я—навпаки. Якщо розпочати саме звідси, стає зрозумілою ціла картина.  

— Це хвиля. — зауважила я.  

—Твоя правда. Хвиля потойбічної активності, що поширюється з однієї точки, до того ж у єдиному доступному напрямку на схід, через центр Челсі.  

— І ця точка... — перервав його Локвуд.  

— Вона   тут.    — Джордж тицьнув пальцем у порожнє місце, оточене дугою з семи синіх кіл. Кола скидались на супутники, що обертаються довкола невидимої планети. Джорджів палець упирався в будівлю на південному боці Кінґс-Роуд, трохи справа від її західного кінця. Будівля була велика й стояла окремо, недалеко від річки й лавандової фабрики.  

Ми захоплено мовчали. Нарешті Локвуд урочисто промовив:  

— Ти геній, Джордже. Я про це вже казав тобі.  

Джордж підхопив з тареля найбільший коржик.  

— Можеш повторити це ще раз, — відповів він.  

— Чому ж про це не здогадались у ДЕПРІК? — здивувалась я. — Невже там усі такі дурні?