Локвук & Ко. Примарний Хлопець

— Ні. не пояснив. Навіть в очі мені не подивився. Виштовхав мене геть, тільки-но я назвав йому адресу. Сказав, що сьогодні в центрі Челсі буде важка ніч, і йому нема часу займатись «дурницями на околицях». Еге ж. саме так і сказав.  

— Диво та й годі, — обізвалась я. — Ми знаємо, що він чолов'яга з дуринкою. але ж не такий йолоп!  

Локвуд застромив руки в кишені штанів і неприязно втупився в агентів ДЕПРІК, які поспішали кудись повз нас,  

— Я сподівався, що він хоча б вислухає мене. Я навіть не згадував про Джорджа, щоб не дратувати його. І не вгадав. Я думав, що його зацікавить будь-яка нова ідея, що допоможе впоратися з навалою. А він... Тепер ми в глухому куті. Я не знаю, як нам самим вирушати до Ейкмерів... — він зненацька замовк, потупив голову й скулився на стільці. — Не дивіться туди. Там Кіпс. Він увесь час крутився біля мене, поки я намагався поговорити з Барнсом. Напевно, він підслухав усю нашу розмову.  

То й справді був Квіл Кіпс. Із своєю розцяцькованою рапірою на поясі він неквапом, пихато прямував до нас. Коли він   підій   шов ближче, ми з Джорджем поглянули на нього, а Локвуд навмисне відвернувся.  

Кіпс зупинився, ворухнув бровами, а тоді сказав:  

— Еге ж. Чудово. Навіть мерці в розкопаних могилах віталися зі мною чемніше. Що ж, Тоні... так вийшло, що я чув усю твою розмову з Барнсом.  

Локвуд скривився:  

— Чув, кажеш?  

—Так. Чув, як він знову випхав тебе.  

Локвуд мовчки посунув по столу паперовий стаканчик.  

— Якщо тобі цікаво,   чому

   він так зробив, я готовий пояснити. — провадив Кіпс. — Барнс тепер сам собі не господар. Він тепер на службі у великих цабе з «Фіттес» і «Ротвела». Саме   вони

   сказали йому, що центр скупчення — посередині Челсі, й він змушений виконувати їхні накази. Тут немає нічого загадкового. Так тепер працює вся система ДЕПРІК.  

Я насупилась:  

— Але ж саме ДЕПРІК контролює всі агенції, а не навпаки!  

Кіпсове худе обличчя аж зморщилося з подиву:  

— Ти справді так гадаєш? Ну, Карлайл, ти гарнюня!  

—То ти прийшов, щоб поділитись із нами цією новиною? — обізвався нарешті Локвуд.  

— Так. І не тільки. Я ще хотів спитати, чи не потрібна вам допомога у вашому розслідуванні.  

Запала тиша. Ми втрьох сиділи насуплені: кожен з нас шукав у Кіпсових словах якогось прихованого кепкування. Не знайшовши нічого такого, ми насупились іще дужче. Нарешті Локвуд узяв зі стола стаканчик і переставив його на колишнє місце:  

— Ти пропонуєш нам допомогу?!  

Кіпс знову зморщився, ніби йому замуляло в черевику:  

— Ну... не зовсім. Я пропоную свою   участь.

   Свою, Кейт Ґодвін і Бобі Вернена. Ти ж знаєш нашу команду.  

Локвуд приголомшено вирячився:  

— Я думав, ти працюєш на Барнса...  

— Більше не працюю. Я попросив перевести мене на інше завдання.  

— Чому?  

— Дозвольте? — Кіпс підтяг до стола вільний стілець і вмостився на ньому. А тоді озирнувся на бар’єри, що перегороджували Кінґс-Роуд. — Хай там що каже Барнс, ніхто не має жодної гадки, що тут коїться. Кожен чинить, як собі знає, а ночами тут панує хаос, і це вже коштувало життя одному з моїх агентів. І я не хочу, щоб так само сталося з іншими. Але це не означає, що я тихенько сидітиму, згорнувши руки.  

Якщо тобі потрібна хороша команда, ми з тобою працюватимемо разом. На рівних. Це все.  

Ми з Локвудом і Джорджем сиділи мовчки. Нечасто трапляється так. щоб нам усім забракло слів, проте зараз саме це й сталось. Я позирала то на калюжку розхлюпаної кави на столі, то на Кіпса. Іншим разом калюжка зацікавила б мене більше, однак тепер я дедалі частіше поглядала на нашого суперника: на його прилизане темне волосся, завузькі штани, куртку без жодної бганки, оздоблений діамантами ефес його рапіри... Звичайно ж. його пропозиція була безглузда.   Поза всяким сумнівом

   безглузда. І все-таки...  

— Це дуже мило з твого боку. — відповів нарешті Локвуд. — проте я побоююсь, що ми не спрацюємось. Коли команди діють разом, вони повинні довіряти одна одній. А ми без упину сперечатимемось із будь-якої при... Що, Джордже?  

Джордж підняв руку:  

— Як на мене,   невеликі    суперечки справі не завадять.  

— Оце вже навряд.  

— Ми спробуємо не сперечатись.  

—У нас це не вийде. Хіба що не дуже часто... і не в найбільш рішучі моменти... Годі вже. Замовкни, будь ласка. Через тебе я забув, що хотів сказати, — Локвуд скуйовдив рукою своє неслухняне волосся. — Річ у тім. що з командами, між якими бракує довіри, частенько трапляються прикрощі. Так ризикувати буде небезпечно.  

— Прикрощі трапляються з будь-якими командами, — заперечив Кіпс, помовчавши. — А щодо небезпеки, то будь певен, що я добре знаю про неї.  

Локвуд якусь хвилину дивився йому в очі, а потім сказав:  

— Звичайно, знаєш... Пробач. Дуже дякую тобі за пропозицію. Проте здається мені, що в нас нічого не вийде.  

— Правду кажучи, я й не сподівався на твою згоду, — відповів Кіпс, підводячись. — На все добре.  

— Локвуде... — почав Джордж.  

— Зачекай! — вигукнула я, підскочивши зі стільця й вирячившись на Локвуда.