Локвук & Ко. Примарний Хлопець

Єдиною хоч трохи цікавою річчю у вестибюлі було поставлене біля одного з ескалаторів штучне дерево, зроблене з дротин і шматків кори, з якого звисали листки — клапті червоної, помаранчевої й золотистої матерії. Дерево мало тендітний і загадковий вигляд. Ми поставили коло нього свої торбини, й Локвуд вирушив шукати адміністратора.  

— Яку них усе занепало відтоді, як я була тут востаннє! — зауважила Голлі Манро. — Чи, може, я була тоді ще замала, щоб це помітити?..  

Вона розстебнула пальто й стягла рукавички з рук. Як і зазвичай. Голлі одяглась так. ніби зібралась на світську вечірку в садку, а не на гонитву за привидами в найзловіснішій частині Лондона. Може, це й не дуже добре, та я. правду кажучи, щиро сподівалась на те, що вона ще вночі впаде в якусь розкриту домовину чи розтягнеться на землі в катакомбах. Ні. я зовсім не бажала, щоб вона вдарилась. Тільки щоб вимурза- лась. Вимурзаласьу бруді. І   не лише

   в бруді.  

Джордж тим часом оглядав вестибюль.  

— Обстанова тут не дуже, — бурмотів він. — Особливо цей манекен — такий бридкий... О. це ти, Квіле? Пробач, я переплутав.  

З-за штучного дерева саме вийшли Квіл Кіпс. Кейт Ґодвін та Бобі Вернон. У них теж були повнісінькі торбини, а в малого Вернона ще й здоровенна соляна рушниця через плече.  

— Ось чому я й не хотіла йти сюди. — мовила Кейт Ґодвін. — Тепер нам цілу ніч доведеться слухати такі недолугі дотепи. А це ще гірше за привидів.  

Джордж підняв руку:  

— Пробачте, я більше не буду... Знайомтесь, це Голлі.  

Знайомство розпочалося. Кіпс витончено й люб’язно вклонився. Бобі Вернон хихикнув, тиснучи Голлі руку. Кейт Ґодвін привіталась із Голлі так само холодно, як і під час минулої, першої зустрічі. Наша помічниця відповіла їй аж ніяк не лагідніше.  

Повернувся Локвуд. Пальто майоріло за його спиною.  

— Привіт, командо. — всміхнувся він.  

— Щось ти запізнюєшся, — пирхнув Кіпс.  

— Я тут керівник, — заперечив Локвуд, — а без керівника нічого не розпочинають. Отже, це не   я

   запізнився, а   ви

   прийшли зарано. Гаразд, облишмо жарти. Я щойно розмовляв з адміністратором. Як тільки дістанемо від нього дозвіл, розпочнемо оглядати магазин. Поговоримо з працівниками, поки вони ще тут. Це можна робити парами чи навіть поодинці — тільки завидна, до того, як смеркне. Коли звечоріє — ніякої самодіяльності. Працюватимемо лише парами.  

Бобі Вернон був такий малий, що нам здавалось, ніби він стоїть не поряд, а в сусідній кімнаті. Він підняв свою тоненьку ручку:  

— Яким чином?  

— Не розумію тебе. Бобі, — насупився Локвуд.  

— Як ми розіб’ємось на пари? Нас семеро. Один зайвий.  

— Ось ти про що... Хіба я не казав вам? З нами буде ще одна людина. Думаю, вона скоро надійде.  

— Хто? — спитала я. Про восьмого члена команди Локвуд нікому з нас не казав. Щось він мудрує...  

Кіпс це теж відчув:  

— Сподіваюсь, це буде   справжній

   агент, а не хтось із твоїх дивакуватих приятелів. Тоні.  

— Е-е...  

— Ось і я, Локі.  

Ми разом обернулися до дверей. Там у своїй подертій темно- синій куртці й армійських черевиках, під якими по мармуровій підлозі вже розпливалася брудна зеленкувата калюжка, стояла Костомаха-Фло. За віконною шибкою з вулиці було видно обличчя швейцара, він злякано й спантеличено дививсь услід Фло, ще дужче вирячивши очі й роззявивши рота.  

Правду кажучи, так само зреагувала на її появу й Кіпсова команда. Навіть Голлі Манро на хвилину розгубила свій лагідний спокій. На плечі Фло несла свою просяклу полотняну торбину. Підійшовши ближче, вона скинула її просто на подушки з лавандою, виставлені на продаж, і ліниво позіхнула. Під курткою на Фло були бруднюща сорочка, дірявий светр і потерті джинси, підперезані бувалим у бувальцях паском. Сморід, яким зазвичай тхнуло від Фло, теж нікуди не подівся.  

— Отак буде краще, — сказала вона. — Ці мозолі мене сьогодні просто змучили... Локі, може, познайомиш мене зі своїми новачками? Проте не турбуйся, я сама здогадаюсь, хто з них хто: ти ж мені стільки розповідав про них... Ти, мабуть, Кіпс? Чула я про фальшиві діаманти на твоїй рапірі. Хочеш, подарую тобі ще кілька таких цяцьок? Вони частенько трапляються в мулі біля Вуліча, трохи нижче від крематорію.  

Кіпс так скривився, ніби йому зацідили по обличчю протухлою рибиною. А коли врахувати ще й пахощі, які линули від Фло...  

— Е-е... дякую, не треба. — пробурмотів він. — А ви...  

— Флоренс Боннер. Наголос на   другому    складі, до твого відома! А ти. напевно. Кейт Ґодвін. Ще худорлявіша, ніж я думала. й справді без підборіддя... А ти... — Фло загадково всміхнулася до Бобі Вернона. —Дуже рада тебе бачити, Бобі. А тепер спитай, навіщо мені ця торбина.  

Бобі трохи позадкував:  

— Е-е... Навіщо ж вона тобі?  

— Тут мої   артефакти, —    відповіла Фло. нахиляючись до Бобі. — Те. що я знаходжу ночами в м’якому, вогкому річковому мулі... Хочеш поглянути? Зараз я посаджу тебе туди — ти ж такий маленький!  

Вернон зойкнув і сховався за спиною Кейт Ґодвін. Тим часом Фло вже обернулася до Голлі Манро. Мушу зізнатися, що я з нетерпінням чекала цієї хвилини, однак наша помічниця перша зробила свій хід і простягла їй руку: