Мойсей

І піднявся завзятий Датан:«Дарма грозиш, пророчиш!Ось як я тобі правду скажу,Може, й слухать не схочеш.Признавайсь: не на теє ти вчивсьУ єгипетській школі,Щоб, дорісши, кайдани куватьНашій честі і волі?Признавайсь: не на те ти ходивУ єгипетську раду,Щоб з мудрцями й жерцями куватьНа Ізраїля зраду?Признавайся: було там у нихВіщування старинне,Що від дуба й дванадцяти гільВласть Єгипту загине?Знали всі, фараон і жерці,

Що той дуб і ті гілі —Се Ізрайля дванадцять колін,Розбуялих на Нілі.І жахались, що мимо всіх праць,І знущань, і катовань,Той Ізраїль росте та росте,Як та Нілова повінь.Знали всі: як в гебрейській сім’їРодить первенця мати,То в єгипетській мусить в той деньПервородне вмирати.Та не знав ніхто ради на се,Не придумав підмоги,Тільки ти, перекиньчик, упавФараону під ноги.І сказав: „Ти позволь їх меніПовести у пустиню,Я знесилю, і висушу їх,

І покірними вчиню“.І додержав ти слова, повівНас, мов глупу отару,Фараону на втіху в піски,Нам на горе і кару.Скільки люду в пустині лягло!Ті піски і ті скалиСотням тисяч Ізрайля синівДомовиною стали!А тепер, коли з наших ватагТільки жмінька лишиласьІ Ізраїля сила грізнаПо пісках розгубилась,Коли дух наш хоробрий упав,Мов нелітня дитина,І завзяття пом’якло в душі,Наче мокрая глина, —

Ти ведеш нас у сей Канаан,Мов до вовчої ями.Адже зверхником тут фараонНад усіми князями!Се ж безумство — тиснутися намСамохітно до пастки!Чи нам тут воювать єгиптян,Чи просити їх ласки?»«О Датане,  — промовив Мойсей, —Не журися, мій сину!Канаана тобі не видать,Не гнуть гордую спину.Ще одне повідаю тобі,Небораче Датане:При смерті тобі й п’яді земліПід ногами не стане».«Гей, гебреї!  — Датан закричав. —Ви ж клялися Ваалу!

Чи ж забули так скоро своюУчорашню ухвалу?За каміння! Він кпить собі з нас,Так, як кпив разів много.Най загине він краще один,Як ми всі через нього!»«Най загине!  — кругом загуло. —І ось тут йому й амінь!»Тільки диво, ні одна рукаНе сягнула по камінь.І Датан зміркувався як стій:«Забирайся в тій хвили!Щоб ми кров’ю твоєю під нічСвоїх рук не сквернили!»І юрба, мов шалена, ревла:«Забирайся ще нині!»І лунав її рев, мов крутіж  —Гураган по долині.

ІХ