Мойсей

І з’їдливо сказав Авірон:«Мосціпане Мойсею,Страх загрів і напудив ти насПриповісткою сею!Між народами бути терном!За сю ласку великуСправді б варто в Єгові твоїмПризнавати владику.І послом Його бути — се честь!І в незнане будущеЗапечатані письма носить —Се манить нас найдужче.Се якраз доля того осла,

Що зав’язані міхиЗ хлібом носить, сам голод терпитьДля чужої потіхи.Ще гебреї з ума не зійшли,Долі ліпшої вартіІ осягнуть, як честь віддадутьІ Ваалу, й Астарті.[10]Най Єгова собі там гримитьНа скалистім Сінаї, —Нам Ваал дасть багатства і властьУ великому краї.Най Єгові колючі терниБудуть любі та гожі, —

Нас Астарти рука поведеПоміж мірти і рожі.Наш уділ — Сенаар та Гарран,А наш шлях до востоку,А на захід, у твій Канаан,Не поступимо й кроку.Все те ясне, не варто про сеІ балакати далі,Та от що нам з тобою зробитьПо вчорашній ухвалі?Бить камінням руїну стару?Шкода заходу й труду.Дечим може ще він послужить

Ізраїльському люду.Майстер він говорити казки,Миляну пускать баньку,Тож приставмо його до дітейЗа громадськую няньку».Так сказав він, і регіт піднявсь,А з тим реготом в паріПо народі йшов клекіт глухий,Мов у градовій хмарі.Та спокійно відмовив Мойсей:«Так і буть, Авіроне!Що повиснути має колись,Те і в морі не втоне.

Канаана тобі не видатьІ не йти до востоку;З сього місця ні вперед, ні взадТи не зробиш і кроку».І мертвецька тиша заляглаНа устах всього люда,І жахнувсь Авірон, і поблід,Сподіваючись чуда.Але чуда нема! АвіронВ сміх! А з сміхом тим в паріПо народі йшов клекіт глухий,Як у градовій хмарі.

VІІІ