Мойсей

У глибокім мовчанні сю річВухом ловлять гебреї…«Се вам казка,  — промовив Моисей, —Ось вам виклад до неї.Дерева — се народи землі,А король у їх колі —Божий вибранець, син і слугаГосподевої волі.Як народи Єгова создав,Мов літорослі в полю,Заглядав всім у душу й читавЗ неї кождого долю.Заглядав їм у душу, якаЇх удача й причина,І шукав, кого з них би собіОбібрати за сина.І не взяв отих гордих, грімких,Що б’ють в небо думкамиІ підносять могутню п’яту

Над людськими карками.І не взяв багачів-дукачів,Що всю землю плюндрують,Людським злотом і потом собіДомовини мурують.І не взяв красунів-джигунів,Що на лірах брязкочутьІ свій хист у мармурі, в пісняхВіковічнити хочуть.Згордував усю славу, весь блискІ земне панування,І всі пахощі штук, і усеКнижкове мудрування.І, як терен посеред дерев,Непоказний на вроду,І не має він слави собіАні з цвіту, ні з плоду, —Так і вибраний Богом народМіж народами вбогий;Де пишнота і честь, там йому

Зависокі пороги.Між премудрими він не мудрець,У війні не войовник,У батьківщині своїй він гістьІ всесвітній кочовник.Та поклав йому в душу свій скарбСерцевідець Єгова,Щоб він був мов світило у тьмі,Мов скарбник Його слова.На безмежну мандрівку життяДав йому запомогу,Заповіти й обіти свої,Наче хліб на дорогу.Але заздрий Єгова, наш Бог,І грізний, і сердитий:Те, що він полюбив, най ніхтоНе посміє любити!Тож на вибранця Свого надівПлащ своєї любові,

Недоступний, колючий, немовКолючки ті тернові.І зробив його острим, гризьким,Мов кропива-жеруха,Аби міг лише сам він вдихатьАромат його духа.І посольство йому дав страшнеПід сімома печатьми,Щоб в далеку будущину ніс,Ненавиджений братьми.Горе тому нездарі-послу,Що в ході задрімаєАбо, Божу зневаживши річ,І печать розламає!Вийме інший посольство страшнеЛінюхові з долоні,Побіжить, і осягне мету,І засяє в короні.Та щасливий посол, що свій листПонесе скоро й вірно!

Дасть вінець йому царський ГосподьІ прославить безмірно.О Ізраїлю, ти той посол,І будущий цар світу!Чом не тямиш посольства свогоІ його заповіту?Твоє царство не з сеї землі,Не мирська твоя слава!Але горе, як звабить тебеСвітовая забава.Замість статися сіллю землі,Станеш попелом підлим;Замість всім з’єднать ласку, ти самСтанеш ласки не гідним.Замість світ слобонити від мук,І роздору, і жаху,Будеш ти мов розчавлений черв,Що здихає на шляху».

VІІ