Мойсей

«Обгорнула мене самота,Як те море безкрає,І мій дух, мов вітрило, їїПодих в себе вбирає.О, давно я знайомий, давноЗ опікункою тою!Увесь вік, чи в степах, чи з людьми,Я ходив самотою.Мов планета блудна, я лечуВ таємничу безоднюІ один чую дотик іще —Дивну руку Господню.Тихо скрізь, і замовкли уста,Запечатано слово,Тільки Ти на дні серця могоПромовляєш, Єгово.Лиш Тебе моє серце шукаУ тужливім пориві:Обізвися до мене ще раз,Як колись на Хориві!Ось я шлях довершив, що тодіТи вказав мені, Батьку,

І знов сам перед Тебе стаю,Як був сам на початку.Сорок літ я трудився, навчав,Весь заглиблений в Тобі,Щоб з рабів тих зробити народПо Твоїй уподобі.Сорок літ, мов коваль, я клепавЇх серця і сумлінняІ до того дійшов, що уйшовВід їх кпин і каміння.Саме в пору, як нам би в земліОбітованій стати!..О Всезнавче, чи знав Ти впередПро такі результати?І ворушиться в серці грижа:Може, я тому винен?Може, я заповіти ТвоїНе справляв, як повинен?О Єгово, я слізно моливсь:Я слабий, я немова!Кому іншому дай сей страшнийМаєстат Свого слова!

І ось сумнів у душу меніТисне жало студене…О Всесильний, озвися, чи ТиЗадоволений з мене?»Так, ідучи, молився МойсейУ сердечному горі, —Та мовчала пустиня німа,Тихо моргали зорі.

XІІІ

Аж почувся притишений сміхКрай саміського боку,Наче хтось біля нього ішов,Хоч не чуть було кроку.І почулися тихі слова,Мов сичання гадюки:«Цвіт безтямності плодить усеКолючки лиш і муки.А як вийде самому той плідДонести не спромога, —То найкраще увесь свій тягарПоложити на Бога».

Мойсей:

Хтось говорить! Чи в моїм нутріВласне горе шалене,Чи отут, може, демон якийНасміхається з мене?

Голос:

Аж тепер усумнився в своєРеформаторське діло?Сорок літ ти був певний і вівХоч насліпо, та сміло.

Мойсей:

Хтось говорить! Чом чоло моєПокривається потом?Страшно? Ні! Та по серці се йде,Мов розпаленим дротом.

Голос:

У гордині безмежній свій людТи зіпхнув з його шляху,Щоб зробить, яким сам його хтів,Чи не пізно для страху?

Мойсей:

Хто ти, дивний? Не бачу тебе,Та від себе не струшу!

Тільки чую, як зір твій меніВсе вгризається в душу.

Голос:

Чи так важно, хто я? Хто зумівНаказать колись морю,Тому важно не хто, але щоІ чи правду говорю!

Мойсей:

Ні, не правда, що з гордощів яРозпочав своє діло!Тільки бачачи люд у ярмі,Моє серце боліло.

Голос:

Бо ти чув себе братом рабів,І се стидом палило,І захтів їх зробити таким,Щоб тобі було мило.

Мойсей:

Так, з низин тих, мрячних і лячних,Я хотів їх підвестиТам, де сам став, до світлих висот,І свободи, і чести.

Голос: