Мойсей

Та Творця, що послав їх там вниз,Ти не радивсь в ту пору;Аж тепер, як упав ти, ЙогоКличеш в свойому горю.

Мойсей:

Ні, на се ж мене пхнуло йогоВсемогуче веління,В темну душу хоривський огоньНадихнув просвітління.

Голос:

Гей, а може, хоривський огоньНе горів на Хориві,Лиш у серці завзятім твоїм,У шаленім пориві?Може, голос, що вивів тебеНа похід той нещасний,Був не з жадних горючих купин,А твій внутрішній, власний?Але пристрасть засліплює зір,А бажання — се ж чари,Плодить оку і світ, і богів,

Як пустиннії мари.Те бажання, що, наче шакал,У душі твоїй вило, —Лиш воно тебе їх ватажкомІ пророком зробило.

Мойсей:

Ах, від слів тих я чую себеСто раз більш в самотині!Хто ти, вороже?

Голос:

Я Азазель,Темний демон пустині.

XІV

Було темно. Лиш зорі яркіМиготіли з простору.Простував при їх блиску МойсейУсе вгору та вгору.Без стежок. Серед пітьми велиЙого дивнії звуки:То квиління гієни в яру,То знов шелест гадюки.Він ішов, не ставав, мов герой

До остатнього бою,Та у серці важка боротьбаІшла з самим собою.«Те бажання,  — кричало там щось, —Виплід сорому й болю,Се був кущ огняний, що велівВирвать люд мій на волю?..Те бажання — се був той огоньІ була тота сила,Що для мене Єгови наказІ Єгову створила?Те бажання — братам помогтиІ їх сльози обтерти —Се той гріх, що за нього я вартІ прогнання, і смерти?»«Ні, не те! Бережись і не кривСам душею своєю!Се бажання святе! Та чи гріхНе підповз там змією?Чи не був же ти їх ватажком,Паном душ їх і тіла?

І чи власть та бажання святіВ твоїм серці не з’їла?Чи новим фараоном для нихІ ще тяжчим не був ти,Бо в їх душу контролем своїм,В їх сумління сягнув ти?..Небезпечно ставати всупірДіл природних бігови!Легко власний свій забаг податьЗа веління Єгови.Що, як ти сорок літ отсих бувШалом Божеським хорий,Замість Божого, їм накидавВласний план тіснозорий?Адже ж, може, в Єгипті вони,Множачись серед муки,Могли вирости в силу й забратьУвесь край в свої руки?Відірвавши від грунту їх тамІ завівши в пустиню,Чи подумав ти: може, отсимЗлочин лютий я чиню?

Що значить безгрунтовій юрбіОбіцяти свободу?Чи не те ж, що з землі вирвать дубІ пустити на воду?Чи не правду говорить Датан:Старі гнізда лишили,А новії здобути немаНі охоти, ні сили?О Єгово, озвися, скажи:Я чинив Твою волю,Чи був іграшка власних скорбот,І засліплення, й болю?О Єгово, озвися! Чи й ТиЗдобуваєш дар мовиЛиш у пристрасті нашій, у снах,У розбурханій крови?»Та Єгова мовчав, лише чутьЛиховіснії звуки:То квиління гієни в яру,То знов шелест гадюки.

XV