Читаем На футбольних меридіанах полностью

І все ж у Марселі ми жили за таким розпорядком дня, наче перебуваємо вдома, на звичайному учбово-тренувальному зборі. Вставали рано, виконували спеціальну зарядку, снідали, займались теорією. Потім обідали, відпочивали, читали газети і книжки, а вже ввечері виходили на поле. Закінчувався наш день також «мирно» – переглядом нових кінокартин різних іноземних компаній… Майже ніяких розмов про важливу гру, ніяких «накачок». Я б сказав, що ми надто спокійно жили у Франції. Зате наші керівники Г. Качалін та М. Старостін були присутні на всіх тренувальних іграх чехів і вже мали про них певне уявлення. Їх висновок був лаконічним – застосувати щільну опіку чехів по всьому полю, темп тримати високий. Це мало в певній мірі нагадувати американський баскетбольний пресінг. Останнім часом ми вже використовували такий принцип і одразу зрозуміли, чого бажають від нас тренери.

І ось ми виходимо на гру. Я не бачу серед своїх старих чеських знайомих принаймні половину гравців. Команда обновлена в усіх лініях. А як грає вона, в якій манері? Перед нами стояли справжні атлети, всі як на підбір. Колись чехи діяли неквапно (я це добре пам’ятаю), силової боротьби уникали, зловживали поперечними передачами і не дуже любили темп, віддаючи перевагу спокійному, академічному розиграшу м’яча з технічним виведенням гравця на зручну позицію для завершального удару. Але ж не може бути, щоб час не вніс корективів у їх ігровий почерк. Новий склад – це, звичайно, новий стиль. Але який?

Відомо, що кубкові ігри – особливі, найважчі. Для них характерна надзвичайна запеклість боротьби. Тут кожна помилка може стати фатальною. Англійці, наприклад, більше пишаються виграшем кубка країни, ніж завоюванням звання чемпіона. Між іншим, «біографія» їхнього кубка має досить цікаву історію. Кубок Англії розігрується аж з 1872 року. 23 роки все йшло нормально. Але коли в 1895 році його завоювала бірмінгемська команда «Астон Вілла», кубок за проханням одного купця був виставлений з метою реклами у вітрині магазину. Невдовзі його викрали. Природно, були об’явлені розшуки і обіцяна величезна винагорода тому, хто знайде срібний кубок і поверне його англійцям, які так поважають традиції. Але все було марно. Кубок зник безслідно. П’ятнадцять років розшукували його найдосвідченіші детективи, але проникнути в тайну так і не зуміли. Зрештою, англійці в 1911 році виготовили новий кубок. Саме той, який і тепер вручається кожного року в першу суботу травня команді-переможниці з рук одного з членів королівської сім’ї. Всі вже давно забули про цю історію. Аж ось у 1958 році до бірмінгемської поліції звернувся 80-річний дідуган і заявив, що це він 63 роки тому вкрав кубок, завойований «Астон Віллою». Інші учасники крадіжки вже давно померли. Тільки він зостався в живих і не хоче тягти за собою таємницю на той світ. А що ж сталося з кубком? Він був переплавлений на дрібні монети.

Готуючись до матчу з чехами, ми догадувались, що вони гратимуть саме в кубковому стилі, і переконались у цьому вже після перших хвилин зустрічі.

Чехів не злякав темп, запропонований нами, вони одразу ж повели гру в різкому атакуючому стилі. Секундна стрілка ще не встигла зробити трьох повних обертів, як над нашими воротами нависла справжня загроза. Буберник на якусь мить висковзнув з-під контроль, підхопив м’яч, який неправильно зрізав Масльонкін, і тільки відчайдушний кидок Яшина врятував становище. В мене все похололо: адже за Буберника відповідав я. Коли таке трапляється на самому початку матчу, то важко взяти себе в руки.

Однак поступово ставало зрозумілим, що чехам навряд чи вдасться уникнути поразки. Наші нападаючі грали блискуче, особливо виділявся Валентин Іванов. Я вже багато років граю поруч з ним, але, здається, ніколи не бачив його на полі в такій формі. В той день Іванов, якого ми жартома називаємо «професором радянського футбола», зіграв свій найкращий матч, його оригінальні переміщення були настільки несподіваними для глядачів, що потім вони говорили: ваш Іванов бігає одразу в двох напрямках. Звичайно, переміщення доповнювались сильними ударами, тонкими передачами. А щодо нашого воротаря Яшина, то він перевершив самого себе, і захоплені болільники потім винесли його з поля на руках.

Перемігши чехів з рахунком 3:0 (два голи забив Іванов), ми вийшли в фінал, де з нами за кубок мали вступити в боротьбу футболісти Югославії. Вони виграли у збірної Франції – 5:4.

Підготовку до матчу з югославами ми проводили вже в Парижі. До цієї вирішальної гри потрібно було підійти в хорошому спортивному стані, бо вона обіцяла бути виключно важкою. Адже всім добре відомо, як складались наші взаємини саме з югославськими футболістами. На XV Олімпіаді вони вивели збірну СРСР з дальшої гри, а через чотири роки, в Мельбурні, радянська команда буквально вирвала з їх рук золоті медалі з мінімальною перевагою в один гол. І ось спортивна доля знову зводить наші команди у поєдинку за звання найсильнішої.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище
Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище

Настоящее издание посвящено малоизученной теме – истории Строгановского Императорского художественно-промышленного училища в период с 1896 по 1917 г. и его последнему директору – академику Н.В. Глобе, эмигрировавшему из советской России в 1925 г. В сборник вошли статьи отечественных и зарубежных исследователей, рассматривающие личность Н. Глобы в широком контексте художественной жизни предреволюционной и послереволюционной России, а также русской эмиграции. Большинство материалов, архивных документов и фактов представлено и проанализировано впервые.Для искусствоведов, художников, преподавателей и историков отечественной культуры, для широкого круга читателей.

Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев

Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное
Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее