На футбольних меридіанах

В дні розиграшу Кубка Європи були підведені остаточні результати першості Франції. Знову на першому місці опинився «Реймс» – команда мецената Жермена, яка систематично поставляє в національну збірну до шести гравців. «Реймсу» вдалося встановити своєрідний рекорд: він одірвався від свого найближчого конкурента, команди «Нім», на 7 очок, а від п’ятої команди в списку найсильніших («Тулузи») – на 16 очок.

Футбол у Франції, як відомо, користується великою популярністю. Але небагато команд можуть підтримувати високий клас гри і збирати велику кількість глядачів. Це ті клуби, в яких є багаті покровителі. Таким під силу купувати зірок і запрошувати видатних тренерів. Зокрема, в «Реймсі» грають Фонтен і Копа – дві найяскравіші зірки французького футбола, а тренером є один з найвидатаіших знавців гри в футбол А. Батте. Як і завжди, нанаціональний футбол знаходить своє найкраще відбиття в ігровому почерку «Реймса». Це легкі, часто тонкі комбінації, короткий і точний пас, гра у блискавичному темпі без шкоди для техніки, відсутність метушні і спокій в критичних ситуаціях.

Але в тому році «Реймсу» не вдалося уникнути поразки у важливому матчі, коли вирішувалась доля кубка країни. В півфіналі він програв команді «Монако», яка і стала володарем кубка. Це була та сама команда, про яку ще недавно писали, що вона взагалі не має права виступати в офіціальних змаганнях на першість Франції, бо, мовляв, «Монако» є напівсуверенним княжеством і тільки частиною таможенної французької території. І ось цей «клаптик» землі забрав національний кубок.

Але не це хвилювало діячів французького футбола в шістдесятому році. Останнім часом жваво обговорюється пропозиція Іспанії, Франції та Італії про створення «суіперліги» для професіональних команд. До неї мають увійти не просто сильні професіональні команди, а найсильніші серед них, які боротимуться за першість у Європі, відмовившись від національних чемпіонатів. Виникла ця пропозиція в результаті того, що через низький рівень гри команд в багатьох країнах нашого континенту зменшився інтерес до футбола. А це негативно позначається на фінансовій стороні клубів. І от у Франції турбувались, чи буде прийнята ця пропозиція, чи вдасться за межами ФІФА знайти можливість поліпшити фінансові справи професіоналів.

Зрозуміло, що нас ці проблеми не хвилювали, бо футбол в СРСР насамперед служить інтересам народу, є засобом фізичного виховання і атлетичною грою мільйонів юнаків. І коли ми чули про суть турбот наших французьких колег, то співчували їм тільки з ввічливості. Розпрощавшись з ними, ми з радістю вирушили до Москви, щоб звідти роз’їхатись по своїх командах і включитись в боротьбу за найкраще місце в турнірній таблиці чемпіонату СРСР. Тут нас чекали нові сюрпризи, зокрема мене, бо наша команда «Динамо» продовжувала свій переможний шлях у другому крузі.

14

Що сталося в команді київського «Динамо» за останній рік? Чому колектив, який так невдало провів минулий сезон, раптом став одним з лідерів чемпіонату? Чи закономірним був його успіх?

Візьму на себе сміливість сказати, що все тут закономірно. Команда зазнала великих змін в своєму складі, і всі вони виявились вдалими. Більше того, вперше за багато років київське «Динамо» мало два майже рівноцінні склади, і це дозволяло тренерам вільно маневрувати резервами, давати відпочинок гравцям, своєчасно замінити хворих.

Знову наші ворота захищав ветеран команди Олег Макаров. З роками він, природно, втратив колишню швидкість, але збагатився таким досвідом, що продовжував грати рівно і впевнено. Правда, і Макаров часом припускав помилки. Але з ким такого не буває?

Ветераном команди є і правий захисник Володимир Єрохін, якого любителі футбола називають «солдатом» за його самовідданість і стійкість, за вміння повністю віддаватись грі, на відчайдушну боротьбу з нападаючими, я б сказав, навіть за готовність до самопожертви.

Місце Віталія Голубєва, який зробив для команди так багато, зайняв новий центр захисту Василь Турянчик. Про нього можна було б говорити дуже багато, бо не часто зустрічаєш такого хлопця – спортсмена з голови до п’ят. На перших порах всі бачили, що Турянчик поступається своєму попередникові і в техніці, і в розумінні гри. Коли грав Голубєв, створювалось враження, що перед вами футболіст, в якого ноги на шарнірах і вони можуть викручуватись в усі боки – куди треба. Турянчик теж технічний гравець сміливий і невтомний. Але йому бракувало чуття ситуації. І те, що легко розгадував Віталій завдяки своїй інтуїції і вмінню правильно вибирати місце, від Турянчика вимагало величезного напруження всіх сил. Йому бувало важко, він часто залишав поле знесилений. Але він жодного разу не поскаржився і вперто йшов до своєї мети – стати абсолютно надійним центром захисту.

Слід сказати, що до кінця сезону він став добрим захисником, у якого з’явилися чудові перспективи на майбутнє.