На футбольних меридіанах

Ми тренувались перед фінальною грою на стадіоні «Парк де Пренс», так би мовити, при зачинених дверях. Лише окремим спортивним журналістам адміністрація стадіону дозволила побувати на наших тренуваннях. Було, як перед грозою, тихо, спокійно, але відчувалось: от-от блискавки розітнуть небо. План гри такий же, як у Марселі: швидкий темп, щільна опіка, але не силова. Ніякої грубості!

Та склалась зустріч далеко не так, як півфінальна Насамперед Перушичу вдалося одразу нейтралізувати Іванова, і наслідки цього ми негайно відчули: напад втратив свою пробивну силу. Треба також визнати, що в першому таймі югослави заплутали нас своїми численними переміщеннями. Зрештою стало важко розбиратись на ходу, хто повинен опікати Галича, Костича, Єрковича та інших форвардів югославів. Отже, персональна опіка перестала бути ефективною, ми не виконували настанови тренерів. Дуже перешкоджав нам і захист суперника, який застосував силову гру.

В усякому разі Віктору Понедєльнику, який любить загострення і прагне бути весь час попереду, добре перепадало від охоронців воріт Югославії. Одне слово, в першому таймі ми грали не так, як задумали. Югослави вигравали в нас швидкість. Але не за рахунок бігу, а завдяки тому, що точніше пасували один одному м’яч і не менш точно виконували довгі діагональні передачі на краї. Саме через це вони і відкрили першими рахунок.

– Безумовно, зустріч не програна, – сказав нам у перерві між таймами Качалін. – Програний тільки один тайм. Є ще один. Югослави думають, що зламали нас темпом. Отож запропонуйте їм іще швидший. Подивимось, хто витримає його.

Рецепт, як бачите, був простий. Але він дуже допоміг нам. Ми повели гру в такому темпі, якого, можливо, ще ніколи не використовували. Ми більше не хотіли тільки опікати, ми хотіли, щоб опікали нас. І дуже швидко Слава Метревелі зрівняв рахунок.

Після цього ініціатива надовго перейшла до нас. Метревелі і Михайло Месхі буквально закрутили захист югославіїв, а Валентин Бубукін виявився тим тараном, якого вже ніхто і ніщо не могло зупинити. І всі побачили, що другий гол – це тільки справа часу.

Але основного регламенту матчу для нього виявилось недостатньо. Ми вже зіграли третій тайм, почали четвертий, а югославам все ще вдавалося уникати другого рокового голу. Вони побудували перед своїми воротами живий заслін, пробитись крізь який ставало дедалі важче. Аж ось Віктор Понедєльник на якусь мить звільнився від свото сто-рожа і в красивому стрибку головою забив гол.

Я вже не раз брав участь у відповідальних матчах, але ніколи ще не відчував такого полегшення, як тоді, коли стадіон «Парк де Пренс» вибухнув бурхливою овацією. І я, і всі гравці нашої команди зрозуміли, що доля матчу вирішена: ми нізащо не дозволимо зрівняти рахунок. Югослави, правда, негайно кинулися в атаку, про яку потім багато писали газети різних країн. Ця атака збоку виглядала досить грізно. Але треба самому бути футболістом, щоб збагнути – вона сумбурна і успіху не дасть. Так воно і вийшло.

Хочеться навести кілька цитат з деяких зарубіжних газет про цей матч.

«Руде право». – Париж іде не бачив такого матчу… Перемога радянської команди цілком заслужена.

«Юманіте». – Сильного темпу грі надав В. Бубукін. Це була прелюдія майбутньої перемоги. Безперервна серія атак і контратак – така суть цього матчу.

«Екіп». – Гра мала атлетичний характер завдяки щільній опіці, яку застосували команди. Гра була гострою, хвилюючою.

Отже, навіть в цих коротких висловах сказано чимало хорошого про нас. Але в основному підкреслювалась атлетична підготовка радянських футболістів, їх витривалість і не згадувалась техніка, тактика. Оглядач агентства Франс Пресс заявив, що ми не вміємо грати так різноманітно, як наші суперники, але що ми дуже небезпечні своєю здібністю битись за перемогу всі дев’яносто хвилин матчу. Він навіть назвав наших гравців «безликими», хоч буквально через кілька рядків дав позитивну характеристику кожному з нас.

Ми посміювались: очевидно, декому з закордонних знавців футбола хотілося применшити нашу перемогу. Але як можна було добитись її без техніки і тактики? Адже коли Г. Качалін ставив перед нами завдання подавити висунутих уперед півсередніх нападаючих югославської команди, розірвати зв’язки між її комунікаціями, стиснути захист, то хіба можна було розраховувати, що все це вдасться виконати лише за рахунок атлетизму? Та ні в якому разі! Тільки зріла техніка і тільки сучасна тактика давали нам ключ до перемоги. Все це я пишу для того, щоб посперечатися з деякими горе-оглядачами, які після шведських подій затрубили, що радянський футбол деградує. Факти говорять самі за себе, а факт – аргумент, яким я оперую, – простий: Кубок Європи в Москві.

Є різні перемоги в спорті. Я знаю, що паризький успіх ще довго зігріватиме серця наших любителів футбола.