На футбольних меридіанах

Довго думали тренери Вячеслав Дмитрович Соловйов, Віктор Терентьєв та Михайло Коман, де саме використати Лобановського – на краю чи в центрі. Тут остаточного рішення ще нема. Але і на лівому краю Лобановський проявив себе так, що подібного можна побажати кожному футболістові. В усякому разі за наслідками гри одного лише сезону він одразу потрапив до складу збірної команди СРСР. Як виявилось, краще вія інших розуміє Лобановського Валентин Трояновський – теж молодий гравець. Невисокий, невтомний, швидкий, він якось особливо твердо «стоїть» на землі, його не можна вивести з рівноваги, збентежити і ввести їв оману. Він ніби все бачить, все розуміє і все вміє – прорватись, розпасувати м’яч, завершити комбінацію, кинути в прорив партнера. З його появою на місці лівого півсереднього ніби ожив і Лобановський. Пояснювалось це тим, що коли в амплуа лівого інсайда перебував Йосип Сабо, між Лобановським та іншими партнерами виникав певний розрив, бо Сабо відтягувався назад, у півзахист, і просто не міг весь час підігрувати лівому краю. Трояновський, навпаки, переважно перебуває в передній лінії нападу і полегшує Валерію зв’язок з партнерами. Вони швидко знайшли спільну мову між собою, і цей дует приніс багато радості прихильникам «Динамо». За образним висловом одного спортивного журналіста, Трояновський «навіть вухами почуває ситуацію на полі» і миттю знаходить правильне рішення. З таким партнером наш лівий край став ще грізнішим.

Андрій Біба володіє сильним і точним ударом з усіх дистанцій. Але він гравець такого широкого діапазону, що почуває себе в звичній сфері, коли може маневрувати на площі в півполя. А це – не завжди можливо. Отже, йому ще слід знайти найкращий варіант для себе. Для команди він також цінний гравець.

Багато користі дав нам Юрій Ковальов. На жаль, він не затримався в колективі динамівців і перейшов до команди армійців Москви. Ця втрата викликала незадоволення команди. Але ми не можемо бути невдячними спортсмену, який зробив для нашого клубу все, що було в його силах, тим більше, що він на певний час розв’язав для нас проблему центрального нападаючого.

Знов увійшов у хорошу форму Віктор Каневський – футболіст багатогранний і високотехнічний. В середині сезону він дещо послабив свою гру. Але під кінець до нього прийшло «друге дихання», під час нашого турне по Норвегії і ФРН Каневський був найсильнішим на полі. Я впевнений, що в новому сезоні йому ще не раз аплодуватимуть глядачі.

Такі мої товариші по команді, разом з якими ми завоювали срібні медалі. Звичайно, я перелічив лише їх позитивні риси, бо саме вони і зумовили нашу перемогу в такому важкому футбольному марафоні. В кожного з наших гравців є свої недоліки, але це вже справа внутрішня, справа команди, яка докладає чимало зусиль, щоб недоліків у її членів було якнайменше, а позитивних якостей – якнайбільше. Одне слово, у команді київського «Динамо» зібрались справді обдаровані спортсмени, чия технічна майстерність і тактична зрілість дозволили вирішувати найскладніші завдання. А таких було багато, бо неможливо з усіма суперниками боротись однаковою зброєю, і в кожному окремому випадку ми прагнули скласти конкретний найбільш правильний план дій і здійснити його. Інколи ми з різних причин не могли цього зробити і тоді програвали. Але це, на щастя, траплялось досить – рідко. В більшості ж ігор ми виконували все, що задумали, і здобували важливі перемоги.

Як же ми грали і, що на мою думку, становить головне в сучасному футболі?

Пам’ятаю час, коли головним для всіх нас було оволодіння високою технікою. Радянські спортсмени завжди відзначались відмінною фізичною підготовкою, любили і вміли грати швидко. Серед них зросло і чимало майстрів футбольної техніки, такі; наприклад, як Бєсков, Федотов, Трофимов, Бобров, брати Де ментьеви, Грінін, Ільїн, Щегодський, Махиня та інші. Але переважна більшість футболістів в основному грала в атлетичній манері. З роками вони почали розуміти, що без досконалої техніки вже не обійтись, що треба переучуватись. Звичайно, і зараз проблема технічного футбола в нас ще не розв’язана до кінця, але загалом у цьому напрямку майстерність радянських футболістів, безумовно, помітно зросла. Можна назвати десятки спортсменів молодшого покоління, яких визнали високотехнічними гравцями і закордонні фахівці. Отже, головним тепер стає тактика.