На футбольних меридіанах

Та це стосується не тільки команд Радянського Союзу. Можна дякувати бразільцям за те, що своєю переконливою перемогою вони довели всім: первинна побудова команди з чотирма захисниками – ще не означає, що вона дотримуватиметься оборонної тактики. Бразільська формула 1-4–2–4 стала темою дня. Тренери провідних команд світу почали її уважно вивчати і в декого створилось враження – саме ця формула і є ключем до всі£ перемог. Команди багатьох країн почали випробовувати цю схему, але поки що помітних успіхів не досягли. Деякі наші колективи також віддали їй свої симпатії. Це, зокрема, стосується московських команд «Локомотив», ЦСКА, алма-атинського «Кайрату», свердловських армійців тощо. І справді, посилення оборони ще одним захисником обіцяло багато вигод. Адже кожному зрозуміло, що чим більше гравців буде відтягнуто назад, тим щільнішим стане перед воротами заслін, тим менше шансів пропустити форварда.

Але копіюючи бразільців, дехто забув, що їх первинна побудова на полі не догматична. Нові чемпіони світу агресивні гравці, і їхня тактика відзначається виключною гнучкістю, бо змінюється в залежності від конкретної ігрової ситуації. Нарешті, ця побудова тільки тому і виявилась такою ефективною, що була довірена футболістам екстракласу, які звикли творити на полі, не обмежуючи своє спортивне мислення тільки рамками даного на гру плану. Не помітили деякі тренери та команди і того, що здвоєний центр захисту бразільців викликав цілком нову манеру гри третього номера, який фактично став «чистильником», що виправляє помилку одного з півзахисників, який по суті виконує обов’язки «трійки», і ЩО по-новому грають інсайди, яким доводиться заміняти одного з півзахисників. А відтягуватись назад півсередні можуть лише при тій умові, що в них вистачить і витривалості, і сили, і швидкості на безперервні рейди вперед і назад. Але про цю особливість гри півзахисників я докладніше скажу далі.

Одне слово, не всі збагнули, що формула 1-4–2–4 означає докорінну зміну всієї гри. Не досить вийти на поле з чотирма захисниками і чотирма нападаючими. Треба врахувати всі можливі наслідки такої розстановки, розучити різні варіанти гри і взаємних підстраховок, бути впевненим, що гравцям тієї чи іншої команди таке завдання під силу.

Динамівці Києва не погналися за бразільським варіантом, як інші, хоч теж високо оцінили його. Футболісти разом з тренерами В. Соловйовим, М. Команом і В. Терентьевим погодились на тому, що, можливо, вигідніше і розумніше буде використати варіант, який уже відомий команді і який не потребує таких великих напружень при опрацюванні, як бразільський. Ми зупинились на старому київському варіанті 1-3–3–4. Я вже згадував, що колись така побудова (воротар, три захисники, три півзахисники і чотири нападаючих) була оцінена як захисна і забракована. Але хто тепер наважиться назвати її захисною? Адже наша команда стала однією з найрезультативніших у країні і посіла друге місце в чемпіонаті!

Ні, не в самій побудові справа. Секрет успіху команди криється в її вмінні до кінця вичерпати можливості певної схеми, тобто в майстерності футболістів. В нашій команді Йосип Сабо виходив на поле під номером 10, але одразу відтягувався в півзахист. Та хіба він обмежувався тільки захисними функціями? Сабо і сам атакував при кожній слушній нагоді, активно допомагав форвардам протягом усієї гри, а якщо ситуація складалась так, що його підопічний примушував нашу «десятку» затримуватись у центрі поля, вперед ішов я, і таким чином кількісно наш напад не страждав.

Звичайно, ми користувались не тільки схемою 1-3–3–4. Нерідко ми застосовували іншу – 1-3–2–5, а перед кінцем сезону почали інколи використовувати і бразільський варіант – 1-4–2–4, ставлячи в півзахист Володимира Ануфрієнка, футболіста оборонного хисту. Нарешті були матчі, коли динамівці кидали в бій все, що могли, і тоді малюнок гри набував нового змісту – 1-2–2–6 (це коли Василь Турянчик ішов уперед). Щоправда, остання формула не могла існувати на полі довго, вона виникала раптово і на короткий строк, коли суперник був притиснутий до своїх воріт і назрівав гол. Та, на мій погляд, найприємнішим є те, що в кожному матчі, навіть при зустрічах з корифеями радянського футбола, наша команда ніколи не втрачала своєї агресивності.

Нас учили і не раз підкреслювали, що основою основ тактики гри, головним, є оперативний простір. Справді, як обійтись без нього? Коли ви ведете атаку, він необхідний для того, щоб здійснити задуману комбінацію: адже на маленькому клаптику поля це неможливо зробити. І навпаки, коли ви захищаєтесь, треба позбавити суперника такого оперативного простору. Отже, в першому випадку мова йде про розширення сфери дії, в другому – про звуження. І в обох випадках метою всіх зусиль залишається оперативний простір.