НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

— Та просто стара рана, Келе,— сказав він.— Я ж брав участь у військових кампаніях проти індіанців. Колись розкажу тобі.

Кел не зводив погляду з обличчя Адама і побачив, як батько поринув у минуле в пошуках якоїсь вигадки. Коли Кел брехав, він бажав дістати якусь користь. Бути змушеним брехати видавалося йому ганебним. Він хотів крикнути: «Я знаю, звідки у вас цей шрам, все гаразд». Але, ясна річ, не крикнув.

— Добре, залюбки послухаю,— сказав він натомість.

Арона також каламутили внутрішні зміни, але його реакція була доволі млява, на відміну від Келової. Його тіло не так пронизливо волало до нього. Пристрасті його пішли у напрямок релігії. Він вирішив стати священиком. Ходив на всі відправи до єпископальної церкви, допомагав прикрашати приміщення квітами й листям на свята і проводив багато часу з молодим кучерявим пастором містером Рольфом. Підготовкою Арона до вступу в світ зайнявся молодий чоловік без жодного досвіду, що і давало йому ту легкість узагальнень, яка зустрічається лише у недосвідчених.

Арон пройшов конфірмацію47 у Єпископальній церкві та став співати там по неділях у хорі. Абра пішла туди за ним. Її жіночий розум підказував, що такі речі обов’язкові, але неважливі.

Природно, що новонавернений Арон почав упливати на Кела. Спершу Арон молився за Кела подумки, але згодом звернувся напряму. Він засуджував безбожність Кела і вимагав його виправлення.

Кел міг би і дослухатися, якби брат діяв хитріше. Але Арон досяг того ступеню пристрасної чистоти, коли всі інші видаються нечистими. Після кількох нотацій Кел відчув, що Арон до нестями захоплюється собою, і так йому і сказав. Для обох стало полегшенням, коли Арон відступився від брата і прирік на довічне прокляття.

Релігійність Арона неминуче набула сексуального відтінку. Він говорив з Аброю про необхідність зречення і вирішив, що обере для себе целібат — безшлюбність. Мудра Абра погоджувалася з ним, вірячи й сподіваючись, що цей етап мине. Безшлюбність була єдиним станом, який вона знала. Їх хотілося вийти за Арона заміж, народити йому багато дітей, але наразі вона про це не заговорювала. Раніше вона ніколи не ревнувала, проте зараз почала помічати в собі інстинктивну і, мабуть, обґрунтовану ненависть до превелебного містера Рольфа.

Кел спостерігав за перемогою свого брата над гріхами, яких ніколи не скоював. Він сардонічно уявляв, як розповів би братові про матір, щоб побачити, як той з цим упорається, але негайно відкидав цю думку. Він був певен, що Арон нізащо не зможе з цим жити.

Розділ 39

1

Час до часу Салінас страждав від відрижок моральності. Цей процес бував доволі одноманітний. Одна відрижка нагадувала іншу. Іноді все починалося на церковній кафедрі, а іноді з приходом нового амбітного президента Жіночого громадського клубу. Незмінним гріхом, який треба було викорінити, були азартні ігри. Напади на азартні ігри мали свої переваги. Їх можна було обговорювати, на відміну від проституції. Азартні ігри становили очевидне зло, до того ж більшість ігорних закладів тримали китайці. Ймовірність наступити на мозоль чиємусь родичу була мінімальна.

Після церкви і клубу праведний гнів охоплював газети. Передовиці вимагали очищення. Поліція погоджувалася, але посилалася на брак засобів, просила збільшення бюджету і подеколи домагалася свого.

Коли наступала стадія передовиць, усі знали, що карти викладено на стіл. Те, що розгорталося далі, ретельністю нагадувало балет. Поліція була готова, ігорні заклади були готові, а газети заздалегідь писали вітальні передовиці. Потім приходив час облави, неквапливої і надійної. Двадцять з гаком китайців, завезених з Паджаро, кілька волоцюг, шість-вісім комівояжерів, які, оскільки були немісцеві, не отримали попередження, потрапляли у поліцейські сіті, ставилися на облік, замикалися у камерах, а вранці штрафувалися і випускалися на волю. Місто пишалося своєю новою бездоганністю, а заклади втрачали лише одну ніч у бізнесі плюс штрафи. Одне з досягнень людини полягає в тому, що вона знає правду, але не вірить у неї.

Восени 1916 року Кел спостерігав за грою у фан-тан у закладі Коротуна Ліма, і його загребли під час облави. У темряві його ніхто не розгледів, і начальник поліції стурбувався, коли знайшов його вранці серед затриманих. Начальник зателефонував Адаму, відірвавши його від сніданку. Адам пройшов два квартали до муніципалітету, забрав Кела, перейшов через вулицю до пошти по кореспонденцію, і вони вдвох пішли додому.

Лі тримав у теплі яєчню Адама і підсмажив два яйця для Кела.

Арон пройшов їдальнею, збираючись до школи.

— Хочеш, я тебе зачекаю,— запропонував він Келу.

— Ні,— відповів Кел. Він, утупившись у тарілку, їв яєчню.

Адам нічого не сказав йому, крім «Ходімо!» у муніципалітеті, після того як подякував начальнику поліції.

Кел проковтнув сніданок, якого не хотів, і з-під вій кидав швидкі погляди на батька. Він нічого не міг зрозуміти з Адамового виразу обличчя. Воно здавалося водночас спантеличеним, сердитим, замисленим і сумним.

Адам дивився у свою кавову чашку. Мовчання наростало, поки його тягар не став нестерпним.