Око ґолема

Автомобіль зупинився перед позолоченими стовпчиками і яскравими вітринами «Піннового магічного знаряддя». Задні двері відчинились і зачинились, однак сам пан Пінн залишився в машині. Автомобіль рушив далі, долучившись до вуличного руху Пікаділлі. Невдовзі після цього в замку головного входу загримотів ключ. Двері так само відчинились — і зачинились знову.

Через кілька хвилин довкола будинку, на четвертому й п’ятому рівнях, з’явилися густі тенета блакитних охоронних вузлів. Вони стяглися над дахом і запечаталися. Крамниця «Піннове магічне знаряддя» зачинилася на ніч.

***

Вечір минав. Потік автомобілів на Пікаділлі порідшав, і перехожих біля крамниці ставало дедалі менше. Фоліот Сімпкін ухопив хвостом віконний гак і опустив дерев’яні віконниці. Одна віконниця тихенько рипнула. Сімпкін скрушно цокнув язиком і став видимим. Він виявився маленьким, лимонно-зеленим, клишоногим і стурбованим. Побіг до прилавка, намацав там пляшечку з мастилом і задер хвоста, щоб змастити завісу у віконниці. Тоді вимів підлогу, повикидав сміття з кошиків, поправив манекени вздовж вітрин — і нарешті, переконавшися, що все гаразд, витяг з комори кілька великих ящиків.

Перш ніж узятися до роботи, Сімпкін двічі старанно перевірив магічну охоронну систему. Адже два роки тому один підступний джин непомітно пробрався до крамниці — й через те знищено чимало цінних речей. Фоліотові пощастило, що хазяїн помилував його: на таку ласку бідолаха не заслуговував. Та все одно дісталось тоді йому добряче — від самого спогаду про те покарання здригалася вся його сутність. Отож Сімпкін пильно стежив, щоб таке не повторилося.

Всі вузли були на місці й ворушилися щоразу, коли Сімпкін наближався до стін. Чудової Відкривши перший ящик, фоліот заходився виймати звідти пакувальну вовну й стружки. Перша річ, на яку він натрапив, була невеличка, загорнута в просмолену марлю. Звично розгорнувши її, він із сумнівом вирячився на штукенцію: то була лялечка з кістки, соломки та скойок. Узявши довге гусяче перо, Сімпкін надряпав на папірці: «Басейн Середземного моря, 4 тис. років тому. Річ цікава лише як курйоз. Вартість незначна». Тоді поклав лялечку на прилавок і взявся порпатись далі.

Час збігав. Сімпкін уже оглядав передостанній ящик—той самий, з сандаловою деревиною. Він обережно шукав серед неї сховану мумію, коли зненацька почув дивний гуркіт. Що це? Автомобіль? Ні... гуркіт лунав і вщухав надто вже раптово. Може, це далекий грім?

Гуркіт ставав дедалі гучнішим. Це стривожило фоліота. Сімпкін поклав перо й прислухався, схиливши набік свою круглу довбешку. Щось ніби тріскотить... і чути глухі удари. Звідки ж вони лунають? Зрозуміло, що з-за меж крамниці. Але звідки саме?..

Сімпкін підхопився, обережно підійшов до найближчого вікна й ненадовго відсунув віконницю. За блакитними охоронними вузлами було видно темну, порожню вулицю Пікаділлі. В будинках навпроти світло майже не горіло, та й машин було мало. Нічого такого, що могло б видавати ці звуки, Сімпкін не побачив.

Він прислухався знову.. Звуки гучнішали. Здавалося, ніби вони лунають знизу, з глибини будинку. Сімпкін опустив віконницю, схвильовано махаючи хвостом. Відійшов до прилавка і дістав звідти довгий вузлуватий кийок. Озброївшись таким чином, він підійшов до дверей комори і зазирнув туди.

Там ніби все було гаразд: стоси ящиків і картонних коробок, полиці з артефактами, приготованими до продажу. Вгорі тихенько гули лампи денного світла. Спантеличений і насуплений фоліот повернувся до крамниці. Шум став ще гучнішим — вочевидь, щось десь ламали. Може, попередити хазяїна? Ні, це нерозумно. Пан Пінн не любить, коли його турбують без потреби. Краще його не тривожити.

Брязнуло розбите скло. Сімпкін уперше звернув увагу на праву стіну Піннової крамниці, за якою містилася інша крамниця — делікатесів та вин. Дивна річ! Фоліот підійшов ближче, щоб роздивитися до ладу.. Й цієї миті сталися відразу три речі.

По-перше, половина стіни завалилася всередину.

По-друге, туди ступило щось велетенське.

І по-третє, все світло в крамниці згасло.

Сімпкін нічогісінько не бачив — ні на першому рівні, ні на решті чотирьох, доступних для нього. Крамницю огорнула хвиля крижаної темряви, а в глибині цієї хвилі щось

ворушилося. Він почув кроки, а потім — страшенний гуркіт з того боку, де в пана Пінна зберігалася старовинна порцеляна. Ще крок — і долинув звук роздертої матерії: то могли бути лише вбрання, старанно порозвішувані Сімпкіном цього самісінького ранку.

Обурення взяло гору над страхом. Гнівно застогнавши, фоліот махнув кийком. І випадково зачепив ним прилавок.

Кроки вщухли. Сімпкін відчув, як щось дивиться просто на нього. Він заціпенів. Довкола клубочилася темрява.

Він озирнувся туди-сюди. Здається, найближче вікно — за кілька метрів звідси. Якщо він тихенько відступить назад, то дістанеться до вікна раніше, ніж...

Щось ступало до нього через кімнату — важко й невблаганно.

Сімпкін позадкував.