Переможців не судять

— Вы что, не понимаете политического момента? Все это нациналистическое отребье только и ждёт, чтобы мы оступились! — Хрущов підняв догори вказівний палець, — и тогда… Тогда они ударят по нам изо всех сил, — тут він несподівано гепнув кулаком по трибуні, — и скажут: вот! Большевики, коммунисты ошиблись! Значит, эта партия может ошибаться! — він зробив наголос на слові «может», — а если она ошиблась раз, значит, может ошибиться еще раз, много раз, а раз так, значит ей нельзя верить! Вот что, товарищи, может произойти из-за нашего промедления или одной-единственной ошибки. Может произойти искривление политики всей партии, которую с таким трудом выстроил великий Сталин, наш дорогой вождь и учитель!

У залі почали голосно аплодувати, хтось підвівся, за ним звелася уся зала. Хвилин зо п’ять гриміли овація та крики на честь вождя усіх часів та народів. Коли, врешті решт, усі вгамувались, Хрущов продовжив:

— Но с другой стороны, товарищи, нельзя забывать, что мы пришли в эти области навсегда. Мы должны как можно скорее втягивать их в социалистическое хозяйство, не поддаваться на провокации отдельных антисоветских элементов, решительно выкорчёвывать эти элементы из нашей жизни! Тут надо проявить большевистский напор, энергию и решительность!

Він ще довго та енергійно промовляв із трибуни, погрожуючи комусь кулаком та час від часу помахуючи вказівним пальцем, але нічого конкретного більш не сказав. Коли нарада скінчилася, і Хрущов пішов із зали, до секретарів обкомів західних областей підійшов чолов’яга у цивільному, але з явно військовою виправкою. Він запросив їх до кабінету Хрущова. Перед ним вже стояв паруючий стакан у підстаканнику і Хрущов, утомлений довгою промовою, поволі сьорбав гарячий чай. Він гостинно запросив усіх сідати, запропонував чаю, і продовжив розмову лише тоді, коли перед кожним був такий, як і перед ним, стакан, а на столі красувалася таця з бутербродами.

— Вот что, дорогие товарищи! Вы там сейчас на самой передовой, и вам труднее всех. Мы это понимаем и насколько можно вас поддержим и поможем. Но с другой стороны, спокойной жизни обещать не могу. В ваши области перемещено значительное количество войск. И если вы и население областей думаете, что к их содержанию не имеете никакого отношения, то глубоко ошибаетесь. Фураж, зерно, картошка, овощи, все, что ваши области могут дать для армии, должно быть дано. Соответствующие решения вы получите, но начинайте заниматься этой работой сразу по приезду домой. Не откладывайте на завтра!

З цим напуттям секретарі обкомів і роз’їхалися по домівках. І ось зараз, у кабінеті заступника голови облвиконкому, голова ще досі не був призначений, обидва метикували, що і як можна взяти у населення, щоб забезпечити армію та війська НКВС фуражем та харчем. Обговоривши питання, вирішили на чергове засідання Президії облвиконкому винести питання про організацію обласних контор «Заготсіно» та «Союзтютюнсировина»[15]

.

***

Василь Когут не обдурив Марійку і заслав сватів в найближчу неділю, тобто не в неділю, а як цей день зараз називався… Вихідний, чи як його там… І хоча час для весіль вже минув, Василеві батьки з радістю погодились з його вибором. Марійка була дівкою гарною, скромною, з порядної родини, чому б і не породичатися? Та й Василь у такому віці, коли давно час мати власну родину! Ще рік, два, а потім почнуть люди балакати, що його дівчата стороною обходять, тому що слабкий чи дурний. На сватанні були теревені про товар та покупця, руду лисицю та ще щось, що Марійка, у якої горіли від усього цього дійства щоки, наче десь у кутку хильнула горілки, добре й не почула. Вона все дивилася й дивилася на Василя, котрий ніяково посміхався, сидячи між сватами, і не могла повірити, що зовсім скоро стане заміжньою, у неї будуть діти, а якщо все буде добре, то й власна хата, подвір’я, худоба і все-все, що має кожна родина у Стасові. Нарешті свати вдарили по руках з батьками нареченої і на стіл поставили пару пляшок горілки, таріль вареного м’яса, картоплю, квашені помідори та солоні огірки, словом усе, що знайшли у льосі. Встигли лише випити по першій, як на подвір’ї загавкав собака. Усі перезирнулися, і в цей момент двері розчахнулися. В хату увійшли три енкаведисти. Один із них, сержант, здивовано звів брови:

— О!.. Это мы хорошо попали… Смотри ты, бойцы Красной Армии спать голодными ложатся, а тут пир горой! По какому поводу гулянка?

— Доньку сватають… — обережно сказав Дмитро Грицай, батько Марії.

— Вот это дело правильное! Потом дети пойдут, а бойцы Красной Армии всегда нужны! Хорошее дело свадьба… А вот когда бойцы голодают — это плохо! Послушай, отец, вот внук твой вырастет и будет голодать, это как? Хорошо? — сержант засмучено похитав головою, наче удаваний онук уже десь голодував, — это никуда не годится! Хозяйство у вас крепкое, небедное, поэтому… — тут сержант витяг із кишені складеного аркуша, пошукав потрібний запис і оголосив,