Рубаї

26Як жалко, що весна моя скінчиласьI книга юності навік закрилась!Та пташечка, що молодістю зветься,Звідкіль вона взялась? Куди поділась?

* * *

27Якби мені до рук - скрижалі Долі,Я розписав би їх по власній волі!Із світу вигнав би всі смутки, болі,Чолом небес досяг, не жив би долі!

* * *

28Твій ворог - небеса коловоротні.Без друзів ти, всі дні твої самотні.Будь сам собою, не гадай про завтра,В минуле не дивись, живи сьогодні!

* * *

29

Минають весни, зими пробігають,Листочки книги нашої гортають.Пий, не журись! I лікарі, крім хмелю,Ніяких ліків од журби не знають.

* * *

30Хай кожна мить, що в вічність промайне,Тебе вщасливлює, бо головне,Що нам дається тут,- життя: пильнуй же!Як ти захочеш, так воно й мине.

* * *

31Що глина гончарам? Не варт нічого!Нікчемний прах! А розсудили б строго,Вони б її не м'яли й не топтали:Це прах батьків, хай мають жаль до нього!

* * *

32Наказують: «Не пий, тепер у нас шабан!»I знов: «Тепер раджаб, не заглядай у жбан!»

Ну що ж! Коли ці два для Бога та Пророка,Ми надолужимо у місяць рамазан!

* * *

33Чому, о небеса, у недотепи-скнариЄ лазня, млин і сад, є табуни й отари,А праведному й корж нелегко дістається?Не шани варті ви, а злого глуму й кари!

* * *

34Не плач у злигоднях, ти ж не мале дитя;Ті, що пішли від нас, пішли без вороття;Із рук не випускай ні серця, ні коханки,Будь завжди з келихом - і не марнуй життя!

* * *

35Не ті тепер часи, щоб друзів добирати.З людьми на відстані привчайся розмовляти.

До найвірнішого пригляньсь розумним оком -I ворога в ньому зумієш розпізнати.

* * *

36Що знаєш ти? Адже ти сам - ніщо!Ти вітер, дим, і весь твій крам - ніщо!З обох боків у тебе небуття,Ти весь в ньому, ти й тут і там - ніщо!

* * *

37Ми загубили все, що назбирали;Нам кігті смерті серце роздирали;Ніхто не повернувся з-за могилиРозповісти про тих, що змандрували.

* * *

38Вино й пихатому додолу шию гне,Вузли розв'язує, розплутує складне.Налий Іблісові* - і він перед АдамомДві тисячі разів чолом землі сягне.

* Мусульманський ангел, проклятий Богом за те, що не вклонився Адамові.

* * *

39Ти вродою б затьмить Джемшідів келих міг,О чашнику! Кладу тобі життя до ніг.Дрібненька курява, очей моїх відрада,Встає роями сонць від підошов твоїх!

* * *

40Що Небо виграло, вдихнувши в мене душу?Коли піду я геть, що в світі я порушу?Кого я не питав, ніхто не пояснив,Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.

* * *

41Я не шукаю втіхи у вині,Аж поки горе не наллє мені;В чужу сільницю не вмочу я хліба,Аж поки серце не спряжу в вогні.

* * *