Сад божественних пісень

Свiй смисл усяка голова трима,А серце всяке - свою любов,В думках одного у людей нема,У вiвцях, козах хтось смак знайшов.Менi ж свобода лиш одна вабнаI безпечальна, препроста путь,В життi це мiрка є основна,3'єднае коло циркуль отут.Святий мiй Боже i вiкiв творець,Стверди, що клав був ти на скрижаль,Нехай потягне з кiнця в кiнецьНаш свiт, як тягнуть магнiти сталь.Коли неправо бачить десь око,

Навчи хуткiше, отче ти мiй,Людей ти бачиш, сидиш високо, -Думок даремних в них рiзнобiй.Один на схiдний, той - вечiрнiй крайПливуть по щастя з ycix вiтрил,Той у пiвнiчнiм краю уздрiв рай,На пiвдень iнший шлях свiй вiдкрив.Один та й каже: «Онде хтось косить» [93],А iнший мовить: «Мабуть, стриже».А цей: «У воза п'ять колic», - голосить.Скажи: який бic мислi сiче?

Пісня 10-та

Iз цього зерна: «Блажен муж, що в премудростi помре i що в разумi своїм повчається святинi» (Сирах) [101]

.

Всякому мiсту звичай, права,Всяка тримає свiй ум голова,Всякому серцю любов своя є,Всякому горлу до смаку своє.А я у полонi одних лиш дум,Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.Панськi Петро для чинiв тре кутки,Федiр-купець обдурити прудкий.Той зводить дiм свiй на новий манiр,Iнший гендлює, вiзьми перевiр.А я у полонi одних лиш дум,Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.Той безперервно стягає поля,

Той iноземних завозить телят,Ti на ловецтво готують собак,В цих дiм, як вулик, гуде вiд гуляк.А я у полонi одних лиш дум,Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.Той панегiрик сплiтає з брехнi,В лiкаря мертвi iдуть в пiдряднi.Туза картяр i шанує, й честить,В позов Степан, як на свято, бiжить.А я у полонi одних лиш дум,Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.Ладить юриста на тон свiй права,З диспуту учню трiщить голова,

Тих непокоїтъ Венерин амур,Всякому голову крутить свiй дур.В мене ж турботи лише однi,Щоб безрозумно не вмерти менi.Знаю, що смерть, як коса замашна,Навiтъ царя не обiйде вона,Байдуже смертi, мужик то чи цар,Все пожере, як солому пожар.Хто ж бо зневажить страшну iї сталь?Той, чия coвicть, як чистий кришталь.

Пісня 11-та

В кiнець такого: «Прикликає безодня бозодню» [111], тобто «В законi Господнiм його воля» [112]. «Дав би тo6i воду живу, волi волю, a пpipвi твоїй npipвy мою».