Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

— О, та вона цілком доросла жінка, просто маленька на зріст. Їй довелося підставити під ноги коробку, аби вимити мені голову. Мені здалося, що вона лише сантиметрів на п’ять вища за карлицю. Ні, я не маю упереджень проти подібних вад — мені подобаються карлики… Цікаво, що сталося з тим карликом, який продавав цигарки?

— Де?

— На радіо й телебаченні. Вони вдягали його, як посильного в готелі, і він продавав цигарки «Філліп Моррис». Згадайте!

— Ага, я знаю, про кого ви кажете.

— Ох, колись я просто божеволіла від нього. Завжди мріяла, щоб він приїхав до Вісл-Стоп, і я могла взяти його на коліна й побавитися з ним.

Евелін привезла крашанки, зацукровану кукурудзу та великодні шоколадки і сказала місіс Тредґуд, що, оскільки на Великдень її тут не було, вони відсвяткують цього тижня ще раз. Місіс Тредґуд вирішила, що це гарна ідея. Вона сказала Евелін, що зацукрована кукурудза — її улюблена страва й вона любить спочатку відкушувати білі вершечки, а решту залишати на потім. Так вона робила й цього разу, розповідаючи про Великдень.

— Ох, Евелін, шкода, що вас тут не було. Доглядальниці всюди заховали крашанки. Ми теж поклали кілька до наших кишень і в себе по кімнатах, а потім прийшли третьокласники з Вудленда, такі гарнюні, бігали тут по всьому залу. Вони чудово розважилися! А як багато це важило для наших старих людей, більшість із яких просто зголодніли за спілкуванням із молоддю. Гадаю, це дуже всіх підбадьорило. Старим треба час від часу бачити дітей, — таємничо прошепотіла вона. — Це підіймає їм настрій. Деякі з оцих старих дам просто сидять, зсутулившись, у своїх кріслах… Та коли доглядальниці дають їм потримати лялькового малюка — просто дивовижно, як вони миттю випростовуються, пригортаючи цих ляльок. Більшість із них думають, що тримають власну дитинку. І вгадайте, хто ще приходив сюди на Різдво?

— Хто?

— Та дівчина з прогнозу погоди на телебаченні. Забула, як її звати, але вона знаменита.

— Що ж, мабуть, це було чудово.

— Авжеж… Але знаєте що?

— Що?

— Мене просто осяяло. Ніхто зі знаменитостей ніколи не наві­дувався до Вісл-Стоп… окрім Франкліна Рузвельта й містера Пінто, злочинця, але обидва вони на той час були вже мертві, тож це не враховується. Бідолашна Дот Вімз просто не мала про що писати.

— Ким він був?

Місіс Тредґуд здивувалася:

— Ви ніколи не чули про Франкліна Рузвельта?

— Ні, я про містера Пінту.

— То ви ніколи не чули про містера Пінто?

— Пінта? Це як «пінта пива»?

— Ні, люба, це як сорт квасолі — «пінто». Сеймор Пінто. Він був відомим убивцею!

— Щось не чула… Мабуть, мене тоді ще на світі не було.

— Що ж, вам пощастило, бо він був лихий тип. Здається, напівіндіанець чи, може, італієць, але хай ким він був, ніхто не хотів би натрапити на нього темної ночі. Це точно.

Місіс Тредґуд прикінчила свою зацукровану кукурудзу й відкусила голову шоколадному зайцю. Потім лише подивилася на нього та сказала:

— Пробачте, містере. — І додала: — Знаєте, Евелін, гадаю, я єдина тут, хто святкує Великдень двічі. Може, це й гріх, але я нікому не розповім, якщо й ви не скажете.

«Вімз віклі»

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

28 березня 1940 р.

Відомий злочинець завітав до Вісл-Стоп

Сьогодні о 7:15 проїздом із міста Мобіл у Вісл-Стоп зупинився містер Пінто, відомий убивця. Зупинка потяга тривала десять хвилин, під час якої Кукса Тредґуд і Пеґґі Гедлі зробили фотографію мерця. Коли світлину буде проявлено, Іджі вивісить її в кафе «Зупинка».

Іджі звозила свій скаутський загін Ведмежат до Бірмінгема — спочатку до парку Кіддиленд, потім до кінотеатру «Файв-­Пойнтс» на фільм «Я — втікач-каторжанин». Усі дуже задоволені.

Іджі каже, що в неї є справжній висохлий череп, подарований мисливцями на голови з Південної Америки. Хто бажає, може побачити його на прилавку в кафе «Зупинка».

Чи хтось із вас знає, як вилікувати хропіння? Якщо так, приходьте до мене в гості. А то моя друга половинка мене просто з розуму зводить. Може, відправити його спати до собак — одна з них навіть хропе так само? Я вже казала йому якось: це може бути сімейне. Ха-ха!

Призначено нову винагороду за Залізничного Білла. Дехто вважає, що він може бути тут, серед нас. Хто ж такий Залізничний Білл? — велике питання. Я навіть підозрювала Вілбура, але він занадто лінивий, щоб підриватися з ліжка посеред ночі.

Спілка захисту лосів назвала Боббі, сина містера й місіс Скроґґінз, хлопцем року. І ми знаємо, що батьки ним дуже пишаються.

Дот Вімз

P. S. Моя друга половинка знову повернувся з поїздки клубу «Маринований огірок» на риболовлю без жодної рибини, але з висипом від отруйного плюща. Він звинувачує в усьому Іджі, адже це вона запропонувала йому місце для сидіння. За словами Рут, Іджі має аналогічну проблему.

Вісл-Стоп, Алабама

25 березня 1940 р.

Кукса вимкнув світло в задній кімнаті й лежав на підлозі біля радіо, слухаючи радіовиставу «Тінь». Хлопець милувався нещодавно придбаним перснем, його блиском у темряві, і раз за разом змахував рукою, зачарований зловісним зеленим сяйвом.