Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

— Що ж, ви знаєте, де їхній дім, так? Лише за два квартали звідси. Можу вас провести, якщо хочете. Вона знає, що ви тут?

— Ні, все гаразд. Скажу вам правду, містере: краще їм про мене не знати. Я тут лише проїздом у справах — я комівояжерка парфумерної компанії «Трояндовий бутон».

— Справді?

— Так. І я маю зробити ще кілька зупинок, тож ліпше піду… Я лише хотіла впевнитися, що цей Френк — гарний хлопець. Не хочу, аби вона знала, що родина про неї турбується. Це її засмутить. Хочу просто поїхати додому й повідомити її тітці та дядькові (моїм мамі й татові), що все гаразд. Найімовірніше, ми всі повернемося на весілля, і вона не зрадіє, якщо дізнається, що ми тут щось розпитували. Тож тепер я краще піду, дякую вам.

Власник магазину дивився, як молода дивачка в комбінезоні залізничного робітника попрямувала до виходу.

— Гей! Ви не допили вашу содову! — гукнув він їй услід.

«Вальдоста кур’єр»

2 листопада 1924 р.

Беннетт одружується з Джеймісон

У неділю міс Рут Енн Джеймісон стала дружиною містера Френка Корлі Беннетта. Церемонію проводив преподобний Джеймс Доддз. Наречена була в білій мережаній сукні з букетом маленьких троянд. Боярином був брат нареченого Джеральд Беннетт.

Наречена є донькою місіс Елізабет Джеймісон і покійного преподобного Чарльза Джеймісона. Колишня міс Джеймісон закінчила з відзнакою середню школу Вальдости й відвідувала Баптистську семінарію для молодих жінок в Августі. Вона добре відома як працівниця церкви у цій сфері.

Наречений, містер Френк Корлі Беннетт, закінчив середню школу Вальдости, пізніше відбував чотирирічну службу у військових силах, де дістав поранення й здобув медаль «Пурпурове Серце»24.

24

Винагорода, що надається бійцям за отримання поранень у ході бойових дій.

Насолодившись двотижневим медовим місяцем у Таллула- Фоллз (Джорджія), молодята оселяться в родинному маєтку нареченого, за десять миль на південь. Після повернення місіс Беннетт продовжить викладати в недільній школі.

Вальдоста, Джорджія

1 листопада 1924 р.

Був ранок весілля Рут. Іджі позичила в Джуліана автомобіль і з сьомої години сиділа в машині через дорогу від Баптистської церкви «Вранішній Голуб». Чотири години тому вона бачила, як Рут із матір’ю увійшли до церкви через боковий вхід. Рут була справжня красуня у весільній сукні — як Іджі й очікувала.

Пізніше вона побачила, як під’їхав Френк із братом. Іджі дивилася, як один за одним прибувають гості, доки в церкві не лишилося вільного місця. Коли капельдинер у білих рукавичках зачинив двері, у неї обірвалося серце. Та вона все ж чула, як орган у церкві заграв «Весільний марш». Їй стало зле.

З шостої години Іджі накачувала себе дешевим житнім віскі, і перед тим, як наречена сказала «так», усі в церкві гадали, хто там надворі так несамовито клаксонить.

За хвилину Іджі знову почула орган. Раптом двері церкви розчахнулися і Рут із Френком вибігли на сходи. Вони сміялися, а люди навколо навперебій вітали їх і кидали рис. Молодята застрибнули на задні сидіння автомобіля, який уже чекав, і поїхали.

Іджі знову натиснула на клаксон. Рут озирнулася тієї самої миті, як машина повернула за ріг, і не встигла побачити, хто це був.

Цілу дорогу назад до Алабами Іджі вивертало на бік автівки.

Будинок престарілих «Трояндова тераса»

Стара траса Монтґомері. Бірмінгем, Алабама

30 березня 1986 р.

Великоднього ранку Ед Кауч забрав Велику Матусю з будинку престарілих, і вона провела з ними цілий день. Евелін хотіла була запросити і місіс Тредґуд, але Ед заперечив: це може засмутити Велику Матусю, а ми ж не хочемо засмучувати Велику Матусю — а то вона, боронь Боже, ще повертатися не забажає. Тож Евелін приготувала святковий стіл лише на трьох, і після вечері Ед із Великою Матусею вирушили до його лігва й почали дивитися телевізор.

Евелін збиралася поїхати з ними назад до будинку престарілих, аби хоча б привітатися з місіс Тредґуд. Але тієї миті, коли вони вже прямували до дверей, їй зателефонував син. Велика Матуся, яка всю вечерю бідкалася, як вона ненавидить «Трояндову терасу», була вже вдягнена й готова йти, тож Евелін сказала Еду їхати без неї.

Таким чином, минуло вже два тижні відтоді, як вона востаннє бачилася зі своєю подругою. Тож коли вона знову приїхала, на неї чекав сюрприз…

— Я була в салоні краси та змінила зачіску до Великодня. Вам подобається?

Евелін не знала, що сказати — хтось пофарбував волосся місіс Тредґуд у яскраво-фіолетовий колір.

— Що ж, зміни наявні.

— Так. Я завжди намагаюся виглядати якнайкраще на Ве­ликдень.

Евелін сіла й посміхнулася, наче все було гаразд.

— Хто це робив, люба?

— Ну, вірите чи ні, студентка зі косметичного коледжу в Бірмінгемі, — відповіла місіс Тредґуд. — Іноді вони приїздять сюди й роблять нам зачіски безкоштовно, просто щоб попрактикуватися. У мене була зовсім мініатюрна дівчинка, і вона так старанно працювала — я дала їй п’ятдесят центів чайових. Ну де ще у світі вам вимиють голову, пофарбують і зроблять укладку за п’ятдесят центів?

Евелін зацікавилася:

— А скільки років дівчинці?