Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

Дівчинка повернула голівку до стіни, вкритої журнальними світлинами, і щось пробурмотіла.

Онзелл схилилася нижче.

— Що ти кажеш, серденько? Хочеш трохи печива?

Слабеньким голосом Вередлива Пташка промовила:

— Хочу побачити Міз Фенсі.

Онзелл відвернулася зі сльозами на очах.

— Бачите, про що я кажу, міз Рут. У неї з голови не виходить ця слониха, і нічого з цим не вдієш. Вона не їстиме, поки не побачить її.

Іджі й Великий Джордж вийшли на ґанок і сіли на вилинялі зелені металеві стільці. Застиглими очима він дивився на двір.

— Міз Іджі, я не можу дати моїй крихітці померти, не побачивши того слона.

— Але, Джордже, ти ж знаєш, що не можеш піти до парку Ейвондейл. Там щойно пройшло велике зібрання Ку-Клукс-Клану. Ти не встигнеш ступити за ворота, як тобі голову прострелять.

Великий Джордж подумав і відповів:

— Ну, тоді їм доведеться вбити мене, тому що це моя маленька дівчинка, і краще я в могилу ляжу, ніж із нею щось трапиться.

Іджі знала, що він не жартує.

Цей двометровий велетень, який міг узяти на плечі дорослу свиню і нести, як мішок із картоплею, так ніжно любив свою маленьку донечку, що не витримував і тікав надвір щоразу, як Онзелл шмагала її. А коли він увечері повертався додому, Вередлива Пташка підбігала й забиралася на нього, як на дерево, повисаючи на шиї. Вона легко могла обкрутити його навколо пальця!

Того року він спеціально їздив на трамваї до Бірмінгема, щоб купити їй сніжно-білу сукню на Великдень і черевички до неї. Великоднього ранку Онзелл зуміла заплести непокірні кучері донечки в кіски, перев’язавши їх білими стрічками. Коли Сипсі побачила її в тому білому вбранні, вона розсміялася й сказала, що дівчинка схожа на муху в чашці молока. Та Великого Джорджа не хвилювало, що вона чорна, як ніч, і кучерява, як пудель: він повів її з собою до церкви й тримав на колінах, наче принцесу Марґарет Роуз23.

23

Принцеса Марґарет Роуз (1930—2002) — член королівської родини Великобританії, молодша сестра Єлизавети II.

Тож що більше слабшала дівчинка, то дужче переймалася Іджі за Великого Джорджа, не знаючи, до чого він вдасться.

***

Минуло два дні. Надворі було холодно й вогко після нещодавньої зливи. Кукса брів додому зі школи попри залізничні колії, вдихаючи терпкий запах мокрої сосни, що здіймався від хатин уздовж залізниці. На ньому були коричневі штани з рубчастого вельвету та зношений шкіряний піджак. Хлопчик промерз до кісток.

Увійшовши до кафе, він сів ближче до дерев’яної грубки. Кукса слухав, що каже мати, і його вуха палали, зігріваючись біля вогню.

— Любий, чому ти не вдягнув капелюха?

— Я забув.

— Ти ж не хочеш занедужати?

— Ні, мем.

Він зрадів, коли зайшла Іджі. Не гаючи часу, вона попрямувала до шафи, вийняла пальто і спитала, чи не хоче він разом з нею і Смоукі проїхатися до Бірмінгема, до парку Ейвондейл. Він аж підстрибнув від такої радісної нагоди.

— Так, мем.

— Що ж, ходімо.

Рут заперечила:

— Стривайте. Ти ж маєш робити домашнє завдання!

— Там зовсім трохи.

— Якщо я дозволю тобі поїхати, ти обіцяєш його зробити, коли повернешся?

— Так, мем.

— Іджі, ви ж там довго не затримаєтесь, так?

— Звісно. Просто нам треба поговорити з однією людиною.

— Що ж, гаразд. Не забудь капелюха, Куксо.

Та він вже вибіг за двері й гукнув:

— Бувай, мамо.

Рут подала Іджі його капелюха.

— Будь ласка, повертайтеся до сутінків.

— Обов’язково. Не хвилюйся.

Вони запакувалися в машину й вирушили до Бірмінгема.

Опівночі несамовитій від тривоги Рут зателефонував Смоукі, сказавши не хвилюватися — із ними все гаразд. Він поклав слухавку раніше, ніж Рут устигла спитати, де вони.

Наступного ранку за чверть до шостої Рут і Сипсі поралися на кухні, готуючись зустрічати сніданком відвідувачів. Онзелл залишилася вдома з Вередливою Пташкою, якій дедалі гіршало. Рут страшенно нервувалася через Куксу, Іджі й Смоукі, адже ті досі не повернулися.

— Вона скоро буде, — запевняла Сипсі. — Так уже в неї заведено — завжди кудись тікає. Ви ж знаєте, вона не дозволить, щоб із вашим хлопчиком щось трапилося.

За годину, коли Ґрейді Кілґор і його люди смакували ранкову каву, вони почули, як із вулиці все ближче гуде клаксон. Потім здалеку долетів брязкіт різдвяних дзвіночків, гучніше й гучніше. Усі підхопилися з місць, кинулися до вікон — і не повірили власним очам. Поряд, у салоні краси, Опал щойно намастила яскраво-зеленим «Палмолівом» голову своєї вранішньої клієнтки. Визирнувши у вікно, вона заверещала так, що до півсмерті перелякала бідолашну Бідді Луїз Отис.

Повз кафе при всьому параді — у шкіряних браслетах, дзвіночках і яскравому ліловому плюмажі — щасливо ступала Міс Фенсі, невимушено розмахуючи хоботом. Їй, вочевидь, подобалася місцевість, у якій вона опинилася. Через колії слониха попрямувала до Трутвілля.

Коли Сипсі вийшла з кухні й побачила, як повз вікно про­пливає величезна тварина, вона кинулася до жіночої вбиральні й замкнулася всередині.

Наступної миті до кафе увірвався Кукса.

— Мамо! Мамо! Ходи сюди!

І побіг надвір, тягнучи за собою Рут.