Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

Місцевий мешканець зник

Френк Беннетт, 38 років, уродженець Вальдости, оголошений зниклим. Заяву про зникнення подав сьогодні його молодший брат Джеральд після того, як Джейк Бокс, робітник Беннетта-старшого, доповів йому, що господар не повернувся додому з полювання.

Востаннє зниклого бачили вранці 13 грудня, коли він їхав з дому, попередивши містера Бокса, що буде ввечері. Якщо хтось володіє інформацією щодо його місцезнаходження, будь ласка, повідомте місцевим органам влади.

Вісл-Стоп, Алабама

18 грудня 1930 р.

Був ще один пронизливо зимний день, типовий для Алабами о цій порі року. У великому залізному казані на задньому дворі кипіли свинячі ноги. Вода вирувала, переливаючись через край казана, повного свинини — майбутньої печені під фірмовим соусом барбекю від Великого Джорджа.

Сам Великий Джордж разом з Артисом вартував казан, коли, піднявши очі, помітив, як до них прямують троє чоловіків із пістолетами в кобурах.

Ґрейді Кілґор, місцевий шериф і залізничний детектив на півставки, зазвичай кликав його Джорджем. Сьогодні ж йому кортіло похизуватися перед іншими двома.

— Гей, хлопче! Ходи сюди і поглянь на це.

Він простягнув йому фотографію.

— Ти бачив десь поблизу цього чоловіка?

Артис, чиїм завданням було перемішувати вариво довгою палицею, відчув, як укривається потом.

Великий Джордж подивився на фотографію білого чоловіка в котелку і похитав головою.

— Ні, сер… Я точно ні.

І він повернув фотографію Ґрейді.

Один із незнайомців підійшов і зазирнув до казана, де, наче на каруселі, підстрибували й пірнали рожево-білі свинячі ноги.

Ґрейді сховав фотографію назад до нагрудної кишені. На цьому його професійний обов’язок вичерпувалися. Він спитав:

— Гей, коли ми зможемо скуштувати твого барбекю, га, Великий Джордже?

Великий Джордж зазирнув у казан, оцінюючи ступінь го­товності.

— Приходьте завтра десь опівдні. Так, сер, опівдні буде готово.

— Відкладеш нам трохи, чуєш?

Великий Джордж посміхнувся.

— Так сер, відкладу, достатньо відкладу.

Прямуючи з супутниками до кафе, Ґрейді вихвалявся:

— Хай мене чорти вхоплять, якщо той нігер не робить найкраще барбекю в усьому штаті. Ви маєте неодмінно скуштувати, от тоді знатимете, що таке справжнє барбекю. Закладаюся, ви там, у Джорджії, одвіку не їли справжнього барбекю.

Смоукі та Іджі сиділи в кафе, палили цигарки й пили каву. Увійшов Ґрейді, повісив капелюха біля дверей і підійшов до їхнього столу.

— Іджі, Смоукі, познайомтеся: офіцери Кертис Смут і Венделл Риґґінз. Прибули з Джорджії на пошуки одного типа.

Офіцери привіталися кивками й сіли.

Іджі спитала:

— Що вам принести, хлопці? Кави?

Усі погодились, що це було б чудово.

Іджі озирнулась до кухні й крикнула:

— Сипсі!

Негритянка висунула голову з дверей.

— Сипсі, нам три кави.

А тоді спитала в них:

— Не бажаєте трохи пирога?

— Краще не треба, — відповів Ґрейді, — ми тут офіційно у справах.

Молодший з офіцерів, маленький і присадкуватий, виглядав явно розчарованим.

— Ці двоє хлопців розшукують зниклого, і я згодився допомогти.

Ґрейді згодився допомогти лише за умови, що йому дадуть поносити фотографію. І зараз він, кахикнувши, дістав знімок, намагаючись надати собі поважного й водночас безжурного вигляду.

— Хто-небудь із вас протягом останніх двох днів бачив цього чоловіка?

Іджі глянула на фото, відповіла, що ні, не бачила, і передала його Смоукі.

— А що він накоїв?

Сипсі принесла каву, і Кертис Смут, худорлявий жилавий тип із шиєю, більше схожою на зморшкувату руку, що стирчить з комірця білої сорочки, промовив своїм високим писклявим голосом:

— Нічого не накоїв, про що б ми не знали. Зараз ми намагаємося з’ясувати, що було скоєно з ним.

Смоукі повернув фотографію.

— Ні, я ніколи його не бачив. Навіщо шукати його аж тут?

— Днів зо два тому він сказав одному старому, своєму робітникові в Джорджії, що їде сюди, і так і не повернувся.

Смоукі спитав, де саме в Джорджії.

— Вальдоста.

— Що ж, цікаво, навіщо він попхався аж сюди, — кинув Смоукі.

Іджі розвернулася й гукнула до кухні:

— Сипсі, принеси нам пару шматків твого шоколадного пирога.

Потім вона звернулася до офіцера Риґґінза:

— Я хочу, щоб ви спробували трохи, заради мене. І висловили свою думку. Ми спекли його лише кілька хвилин тому, з’їжте шматочок.

Офіцер Риґґінз запротестував:

— Ні, я справді не можу, я…

— Ну ж бо, лише один шматочок, — наполягала Іджі. — Мені потрібна експертна оцінка!

— Гаразд, лише один шматочок.

Худорлявий зиркнув на Іджі.

— Я казав цим хлопцям, що він, найімовірніше, лежить десь п’яний і за день-другий з’явиться. Чого я не можу зрозуміти, це з якою метою він приїздив сюди. Тут нічого такого немає…

Венделл із набитим ротом промовив:

— Ми з’ясовуємо. Може, в нього була тут дівчина чи ще щось.

Ґрейді вибухнув сміхом.

— До дідька! Немає такої жінки у Вісл-Стоп, заради якої хтось попреться сюди аж із Джорджії! — Він змовк і додав: — От хіба що Єва Бейтс.

І тут вони всі троє розсміялися, а Смоукі, який теж мав задоволення пізнати Єву в біблійному сенсі слова, сказав:

— Свята правда.