Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

— До речі, я був того дня в перукарні й разом із цілою купою людей чув, як ви погрожували його вбити. І якщо я це пригадую, можете не сумніватися, що всі решта пригадають теж.

Він відсьорбнув холодного напою та витер рота паперовою серветкою.

— Не скажу, що Френк Беннетт був мені найкращим другом… Аж ніяк. Моя старша донька живе тепер у халупі за містом, з дитиною на руках, і все через нього. І я чув, що коїлося в його маєтку. Насмілюся припустити, що я не єдиний, хто не розплачеться, дізнавшись, що він помер. Але якщо так, то вам, дівчинко, загрожує ціла купа проблем. Той факт, що ви двічі погрожували йому, офіційно зафіксовано — і можу одразу сказати, що це не дуже добре виглядає на папері. Ми з вами говоримо, дівчинко, про вбивство… порушення закону. А таке нікому з рук не сходить.

Він відкинувся на стільці й набув свого звичайного вигляду.

— Отже, кажучи гіпотетично — цілком гіпотетично, — якби я був на вашому місці, я б дуже радів, якби тіло так і не знайшлося. Ще й як би радів… І було б зовсім непогано, якби жодних його речей теж не знайшли. Я вважав би недобрим знаком, якщо хтось доведе, що Френк Беннетт узагалі був тут, розумієте? І, якщо вже мати голову на плечах, вкрай важливо бути впевненим, що тут нема чого шукати.

Він кинув погляд на Іджі, аби переконатись, що вона слухає.

Вона слухала.

— Атож. Інакше було б зовсім кепсько, бо тоді мені довелось би повернутись і заарештувати вас із вашим чорним робітником за підозрою у вбивстві. І, знаєте, мені буде прикро повертатись сюди по вас, але я буду змушений, бо я служник закону й присягнувся його підтримувати. Проти закону йти не можна. Ви розумієте?

— Так, сер, — відповіла Іджі.

Висловивши свою думку, він витяг із кишені четвертак і кинув на стіл, а тоді вдягнув капелюха й уже на порозі сказав:

— Звичайно ж, Ґрейді міг мати рацію. Він може об’явитися за кілька днів. Але не скажу, що вельми розраховую на це.

«Вальдоста ґазетт»

7 січня 1931 р.

Місцевий мешканець загинув?

Пошуки Френка Беннетта, 38 років, уродженця Вальдости, зник­лого з дому рано вранці 13 грудня минулого року, офіційно завершено. У ході розширеного пошуку, проведеного детективами Кертисом Смутом і Венделлом Риґґінзом, щодо можливого місцезнаходження Беннетта було опитано багатьох людей у таких віддалених місцях, як Теннессі та Алабама. Хай там як, ані Беннетт, ані вантажівка, якою він подорожував під час зникнення, знайдені не були.

«Ми буквально зазирнули під кожний камінь, — заявив офіцер Смут у сьогоднішньому ранковому інтерв’ю. — Але він наче крізь землю провалився».

«Вімз віклі»

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

19 березня 1931 р.

Сумні новини для кожного з нас

Рік тому втративши батька, вони знову здійснили сумну подорож додому — Леона, Мілдред, Петсі Рут і Едвард Тредґуди, які прибули на похорон своєї матері.

По завершенню служби ми всі вирушили до будинку Тредґудів, і кожен у місті прийшов вшанувати пам’ять матінки Тредґуд. Половина з присутніх фактично зростали в стінах цього будинку разом з нею і татом. Я ніколи не забуду добрі часи, що минули в цих стінах, і як завдяки їй ми завжди почувалися бажаними гостями. Особисто я зустріла там свою майбутню половинку на одній із їхніх шикарних вечірок з нагоди Четвертого липня. Там ми здружилися з Клео й Нінні та чимало годин просиділи на їхньому ґанку після церкви.

Ми всі сумуватимемо за нею. Здається, що без неї наше місто ніколи не буде таким, як раніше.

Дот Вімз

Будинок престарілих «Трояндова тераса»

Стара траса Монтґомері. Бірмінгем, Алабама

11 травня 1986 р.

Евелін Кауч розкрила пластиковий мішечок, повний морквяних паличок і селери, який принесла з собою, і запропонувала подрузі. Місіс Тредґуд відмовилася, натомість продовжила їсти свої горішки з помаранчевим зефіром.

— Ні, дякую, люба, я не дуже добре засвоюю сиру їжу. Навіщо ви взагалі її їсте?

— Це щось на кшталт «Контролю ваги». Я можу їсти що завгодно і скільки захочу, але воно не повинно містити жир і цукор.

— Ви знову намагаєтеся схуднути?

— Так, я спробую. Але це важко. Я так погладшала.

— Ну, робіть як хочете, але я все одно вважаю, що, як на мене, ви чудово виглядаєте.

— Ох, місіс Тредґуд, мені це приємно чути, але я змушена носити шістнадцятий розмір25.

25

Відповідає 52-му розміру за українськими стандартами.

— Мені ви важкою не здаєтеся. Ессі Рю… от вона була важкенька. Але, зрештою, вона завжди мала схильність до повноти, навіть маленькою дівчинкою. Здається, був час, коли вона важила понад двісті фунтів.

— Справді?

— Атож, але вона ніколи цим не переймалася. Завжди вдягалась у найкраще вбрання, зачіску прикрашала маленькою квіткою. Усі казали, що Ессі Рю виглядає, наче щойно з подарункової коробки. А ще вона мала найгарніші в світі ручки й ніжки. У Бірмінгемі тільки й мови було, що про її гарненькі маленькі ніжки, коли вона отримала роботу — грати на могутньому «Вурліцері»…

— На чому?