Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

— Бачиш, Куксо, — відповіла Іджі, — справа в тому, що рибу ми спіймали, але вона була така величезна, що нам не вдалося витягнути її з води. Ми сфотографували її — одна тільки фотографія важить двадцять фунтів.

— Ой, тітко Іджі, не спіймали ви ніякої риби!

Цієї миті вони почули:

— Аго-о-ов, це я! Я і Альберт, ми до вас у гості…

Увійшла висока миловидна жінка з волоссям, закрученим вузлом на потилиці, та дещо загальмований хлопчик, приблизно одноліток Кукси. Вони зайшли в гості, як робили щодня вже десять років поспіль, і тут їм завжди були раді.

— Привіт, подруго, як сьогодні ваші справи? — сказала Іджі.

— Пречудово, — відповіла та, сідаючи. — А як у вас справи, дівчатка?

Рут відповіла:

— А так, Нінні, ми сьогодні ледь не повечеряли сомом, та, схоже, нічого так і не клюнуло, — вона засміялася. — Натомість ласуємо фотографіями.

Нінні була розчарована.

— Ох, Іджі, шкода, що ти не почастуєш мене старим добрим сомом. Я так люблю сома. Шкода, що залишається тільки згадувати його смак.

— Нінні, — сказала Іджі. — Сом не клює посеред зими.

— Чому ні? Хіба він не має бути взимку так само голодний, як і влітку, хіба ні?

— І справді, Іджі, — погодилася Рут. — Чому він не клює о цій порі року?

— Справа не в тому, що вони не голодні — справа в температурі хробака. Сом не їстиме холодного хробака, хоч який би він голодний не був.

Рут глянула на Іджі й похитала головою, вкотре дивуючись, які небилиці здатна вигадувати її подруга.

А Нінні сказала:

— Що ж, у цьому є певна рація. Я сама ненавиджу, коли моя їжа охолоне, і, гадаю, якщо навіть підігрівати тих хробаків, вони все одно будуть холодними, коли опиняться на дні річки, так? До речі, про холод — правда ж, яка холодна, сувора зима видалася? Така холоднеча надворі.

Альберт на тому кінці кімнати грався з Куксою, стріляючи по картонних дроздах. За горнятком кави в Нінні з’явилася думка.

— Куксо, як гадаєш, ти міг би зайти до мене й постріляти тих старих дроздів, що розсілися в нас на телефонних проводах? Не треба завдавати їм шкоди, лише відлякай. А то в мене відчуття, ніби вони підслуховують наші телефонні розмови своїми лапками.

Рут, яка обожнювала Нінні, перепитала:

— Ох, Нінні, ти ж так насправді не думаєш?

— Ну, люба, так мені сказав Клео.

«Слеґтаун ньюз»

Розділ «Усілякі дрібнички» (новини чорних кварталів Бірмінгема) містера Мільтона Джеймса

19 листопада 1940 р.

У довірливої жінки вкрадено 50 доларів готівкою

Місіс Саллі Джинкс, яка мешкає в будинку 86-С по Гавелл-стрит у південно-західній частині міста, учора повідомила в поліцію, що стала жертвою шахрайської оборудки. За словами місіс Джинкс, до її дому прийшла жінка, яка представилася сестрою Белл. Скориставшись довірою господарки, невідома вдала, що зав’язала в серветку її 50 доларів і поклала до скрині, наказавши розв’язати не раніше, ніж за чотири години.

Коли ж серветку було розгорнуто, виявилося, що гроші зник­ли, повідомляє потерпіла.

Тонсилль Робінсон і Е. К. Робінсон повідомляють своїм друзям, що їм байдуже до справ одне одного.

Наші ряди рідішають

Восьма авеню вже не та, що була раніше. Артис О. Піві, відомий кожному в Бірмінгемі, нагострив лижі до Міста вітрів26. Без сумніву, жіноча половина населення неабияк сумуватиме за ним.

26

Неофіційна назва міста Чикаґо.

Ми чули, що міс Гелен Рейд довелося телефонувати в поліцію, коли до її будинку на авеню Ф. намагався проникнути нічний злодій та заподіяти їй тілесної шкоди… І коли прибули офіцери поліції, вони заарештували джентльмена, який ховався за її будинком з кайлом у руці та запевняв, що він продавець льоду.

Чи, може, той джентльмен — містер Бейбі Шепард, що остан­нім часом був такий небайдужий до міс Рейд?

…Клуб «Есквайр» готується до своєї щорічної «Гулянки».

Новини звукозапису

«Фантазія в чорних і жовтих тонах» Еллінґтона — новинка студії «Декка», якій притаманна певна новизна й цікавість. Піаніст гурту «Креол» грає в жанрі бугі-вугі, що звучить трохи дивно, але вражаюче.

Десята авеню

Чикаґо, Іллінойс

20 листопада 1940 р.

У Чикаґо дощило. Біжучи вулицею, Артис О. Піві пірнув у дверний прохід під вивіскою: «Обід із морепродуктів, смажена риба за 35 центів». На тому боці вулиці в кінотеатрі «РКО Алгамбра» йшли «Партнери за злочином» і «Злочинна імперія». Він і сам почувався трохи втікачем, що вдалині від дому ховається від темношкірої панянки на ім’я Електра Ґрин.

Стоячи там, він палив цигарку «Честерфільд» і розмірковував над життям із його марнотами. Мати завжди казала, що, як буває не в дусі, однієї думки про милого її серцю Ісуса вистачає, аби розвіяти смуток.

Але не такі думки розвіювали смуток Артиса. Ні, його настрій радше підіймався від споглядання якої-небудь чорної довгоногої красуні з повними губами — і не лише настрій, на радість згаданій красуні. У коханні він був надто пристрасним і не надто розважливим, і наразі це становило головну проблему його життя.