Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

Моя друга половинка гарує в дві зміни, як і майже всі на за­лізниці, оскільки важка промисловість працює понаднормово. Тож я в ці дні — цілком самотня дівчина. Але, якщо він допомагає Дядькові Сему та нашим хлопчикам, гадаю, я можу це пережити.

Томмі Ґласс і Рей Лаймвей пишуть із табору й передають привіт.

До речі, чи бачив хтось неперевершений сад Іджі й Рут біля старого будинку Тредґудів? Іджі каже, що Сипсі виростила в ньому масляні боби завбільшки як срібний долар кожен. А я в себе нічого не можу зібрати, хіба що трохи батату.

Троє членів перукарського квартету «Веселі кралечки»: Бідді Луїз Отис, Нінні Тредґуд і я з’їздили до Бірмінгема й повечеряли у ка­в’ярні Бриттлінґа, а тоді відвідали виставу нашої рідної Ессі Рю Лаймвей. Картина, що йшла на екрані, була навіть наполовину не така цікава, як шоу в антракті. Ми надзвичайно пишаємося. Нам так і кортіло розповісти всім у кінотеатрі, що вона наша подруга. Нінні повернулася до свого сусіда й сказала йому, що Ессі Рю — її зовиця.

До речі, не забувайте берегти гуму.

Дот Вімз

P. S. Хто сказав, що ми слабка стать? Минулої неділі бідолашний Двейн Ґласс зомлів на власному весіллі й майбутній дружині довелося всю церемонію тримати його на собі. Він каже, що йому значно покращало, коли все скінчилося. Одразу ж після медового місяця він вирушає до армії.

Вісл-Стоп, Алабама

12 січня 1944 р.

У Бірмінгемі, на великій залізничній станції «Ел енд Ен Термінал» зібралися духовий оркестр і ще людей п’ятсот — зустрічати синів, чоловіків і братів, які поверталися додому героями війни. Високо майоріли прапори в очікуванні потяга о шостій двадцять із Вашинґтону, округ Колумбія.

Але сьогодні свою першу зупинку потяг зробив за двадцять хвилин до Бірмінгема, де в кінці перону на свого хлопчика чекала одна негритянська родина. Дерев’яну труну тихо опустили з багажного відділення і поклали на візок, щоб доправити в Трутвілль.

Артис, Джаспер і Вередлива Пташка йшли слідом за Онзелл, Сипсі й Великим Джорджем. І коли вони ішли дорогою, Ґрейді Кілґор, Джек Баттс і всі залізничні працівники знімали капелюхи і стояли перед ними, схиливши голови.

Не було ні прапорів, ні стрічок, ні медалей — лише картонна табличка на труні з написом «Рядовий першого класу Д. П. Піві». Але через дорогу у вікні кафе майорів прапор і красувалася зірка за військову службу, а напис у вікні сповіщав: «Вітаємо вдома, Віллі Бою».

Рут, Іджі й Кукса вже були в Трутвіллі й чекали разом з іншими.

Милий Віллі Бой, Дивний Порадник Піві, хлопчик, прийнятий до інституту в Таксиджі… розумник, який збирався бути адвокатом, провідником свого народу, світлом на занедбаних шляхах від Алабами до Вашинґтону, округ Колумбія. Віллі Бой, єдиний, хто мав шанс досягти цього, був убитий після бійки в барі чорношкірим солдатом на ім’я Вінстон Льюїс із Ньюарка, штат Нью-Джерсі.

Віллі Бой розповідав про свого татка, Великого Джорджа, про якого вдома щоразу, згадуючи його ім’я, і білі, й чорні казали: «Авжеж, оце людина!»

Але Вінстон Льюїс заявив, що кожен, хто працює на білих, особливо в Алабамі, є не більш як відсталий, недолугий, тупий і запопадливий Дядечко Том.

Аби вижити, Віллі Бой був навчений не реагувати на образи, гамуючи в собі найменший вияв гніву чи агресії. Але сьогодні, почувши слова Вінстона, він відчув образу за батька — і зацідив пивною пляшкою просто в пику солдатові, від чого той, непритомний, гепнувся на підлогу.

Наступної ночі під час сну Віллі Бою перерізали горлянку від вуха до вуха, а потім Вінстон Льюїс пішов у самоволку. Армія не надто переймалася. Серед кольорових солдатів часто-густо трап­лялися бійки з різаниною, тож Віллі Боя просто відправили ­додому в труні.

Під час поховання Рут, Смоукі та всі Тредґуди сиділи в церкві на першій лаві. Іджі виступила зі словом від імені родини. Священик у своїй проповіді згадував Ісуса, що лише найдорогоцінніших дітей Своїх забирає до Себе молодими, і казав про волю Всемогутнього Отця, який сидить на золотому престолі небесному. Паства кивала та промовляла: «Так, сер, хай буде свята воля Його…»

Артис разом з усіма підспівував священикові, гойдаючись на своєму сидінні й спостерігаючи, як його мати кричить від муки; але після служби він не пішов на цвинтар. І поки Віллі Боя опус­кали в холодну, глинисто-червону землю Алабами, Артис тим часом застрибнув у потяг і вже прямував до Ньюарка в Нью- Джерсі. Він шукав декого на ім’я містер Вінстон Льюїс, аби прикінчити його.

А паства собі співала: «Господи, не зруш мою гору, але дай мені сил піднятися на неї…»

Через три дні серце Вінстона Льюїса було знайдено в паперовому пакеті за кілька кварталів від його помешкання.

«Вімз віклі»

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

24 лютого 1944 р.

«Пустощі з морозилки» — луснути зо сміху

Клуб «Маринований огірок» провів свою щорічну церемонію «Пустощі з морозилки», і наразі ця найкраща з усіх.

Ґрейді Кілґор виступив у ролі Ширлі Темпл і співав «На гарному льодянику-кораблі». Цікаво, чи всі знали, які гарні ніжки в нашого шерифа?