Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

А моя друга половинка Вілбур виводив «Червоні вітрила на заході сонця». Мені здалося, що виводив добре, а втім, я не суддя. Я щодня чую, як він співає в душі. Ха-ха!

Найвеселішим жартом виявився скетч, у якому були зображені преподобний Скроґґінз у виконанні Іджі та Веста Едкок у виконанні Піта Тидвелла.

Опал гримувала всіх і робила зачіски, а Нінні Тредґуд, Бідді Луїз Отис і ваша покірна слуга змайстрували костюми.

Так званою «небезпечною твариною» у коміксах Матта і Джеффа був не хто інший, як бульдог Ринґ доктора й місіс Гедлі в протигазі.

Усі зібрані кошти підуть до різдвяного фонду на допомогу нужденним у Вісл-Стоп і Трутвіллі.

Я бажаю, щоб ця затяжна війна скінчилася якнайшвидше. Ми дуже сумуємо за нашими хлопцями.

До речі, днями Вілбур намагався вступити до лав армії. Дякувати Богу, він для цього застарий, та ще й плоскостопий, інакше був би він тепер у такій халепі!

Дот Вімз

Будинок престарілих «Трояндова тераса»

Стара траса Монтґомері. Бірмінгем, Алабама

28 липня 1986 р.

Евелін знову набрала всю ту вагу, яку втратила на своїй дієті, і ще зверху три з половиною кіло. Вона була дуже засмучена й навіть не помітила, що місіс Тредґуд знову надягла сукню навиворіт.

Вони вдвох поїдали двокілограмову упаковку «Божественого фаджу», коли місіс Тредґуд сказала:

— Я готова вбити за шматок збитого домашнього масла. Цей маргарин, що вони тут подають, на смак — чистісінький жир. Ми стільки з’їли його за часів Великої депресії, що я зовсім не хочу їсти його тепер. Тож просто відмовляюся та їм сухі тости з тонесеньким шаром яблучного повидла.

Якщо так пригадати, Іджі й Рут придбали кафе «Зупинка» в 1929-му, на піку Великої депресії, та навряд чи там коли-небудь подавали маргарин. Принаймні я такого не пам’ятаю. Навіть дивно — весь світ страждав, а мені ті роки Великої де­пресії, що минули в кафе, видаються тепер найщасливішими часами. Хоча нам усім жилось нелегко, проте ми були щасливі й не знали про це.

А скільки ночей ми сиділи в кафе і просто слухали радіо. Слухали Фібера Маꥳ та Моллі, Еймоса й Енді, Фреда Аллена… Я не можу пригадати все, що ми слухали, але ми просто насолоджувались. Програми, що йдуть по телевізору сьогодні, я просто дивитися не можу. Постійно хтось стріляє з пістолетів або кривдить інших. Фібер Маꥳ та Моллі ніколи не горлали одне на одного. Еймос і Енді трохи сварилися, але то було смішно. А кольорові люди на телебаченні вже й близько не такі милі, як були колись. Великому Джорджу довелося б ховатися від Сипсі, якби він так по-піжонському розмовляв, як деякі з них.

І це не лише телебачення. Одного разу, відвідавши супермаркет, місіс Отис розповіла мені, як пропонувала темношкірому хлопцеві п’ять центів, якщо він допоможе їй донести покупки до машини, а він кинув на неї лютий погляд і просто пройшов повз. І так не лише кольорові поводяться. А ще якось місіс Отис вела машину — поки не врізалася в шеренгу магазинних візочків. Люди об’їжджали нас і сигналили, як навіжені, а потім, проминаючи нас, деякі водії тицяли нам середній палець. Ніколи не бачила такої поведінки. Такому неподобству й назви немає.

Я навіть не хочу більше дивитися новини. Усі тільки й роблять, що б’ються одне з одним. Їм би дати заспокійливе, щоб охололи трохи. На кшталт того, що давали містерові Даневею. Гадаю, усі ці погані новини кепсько впливають на людей, роблять їх злішими. Тож, коли вони починаються, я просто вимикаю телевізор.

Останні років десять я звикла дивитися релігійні програми. Мені подобається клуб «На славу Творця». У цій передачі чимало розумних людей. Я час від часу надсилаю їм гроші, коли маю. А ще я слухаю «Зустріч із проповідником, США», з сьомої до восьмої щовечора. Люблю також Орала Робертса28 і «Клуб семисот»29. Я просто обожнюю їх усіх, окрім тієї нафарбованої жінки, та й вона була б нічого, якби не плакала постійно. Бо вона плаче, коли радіє, і плаче, коли сумує. Кажу вам, вона здатна розридатися, навіть якщо просто впустить капелюшок на землю. Це ще одна, кому слід приймати заспокійливе. А також я не люб­лю проповідників, які постійно верещать. Не знаю, чому їм так хочеться дерти горло, коли в їхніх руках мікрофон. Щойно починають горлати, ми просто перемикаємо канал.

28

Ґранвілл «Орал» Робертс — християнський проповідник, один із піонерів «телевізійного євангелізму». Засновник Євангельської асоціації Орала Робертса та Університету Орала Робертса.

29 Клуб «На славу Творця» («Praise the Lord club»), «Зустріч із проповідником, США» («Camp meeting, USA»), «Клуб семисот» («700 Club») — християнські телевізійні програми, транслювалися в 80-х роках минулого століття.

І скажу вам ще дещо: сучасні гуморески в газетах зовсім не смішні. Пам’ятаю, як ми завжди сміялися з «Бензинової алеї» або «Крихітки Віллі Вінкі». І я обожнювала Маленького Генрі… Ох, у які тільки халепи він не потрапляв!

Я просто не вірю, що люди тепер так само щасливі, як були раніше. Ніде не зустрінеш щасливого обличчя, принаймні я їх не бачу.