Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

Евелін сіла поряд з нею, взяла її за руку і нарешті розповіла, що їде з міста на деякий час, але обов’язково повернеться і привезе для неї сюрприз.

— О, я люблю сюрпризи! А він більший за хлібницю?

— Не можу сказати. Тоді це вже не буде сюрпризом, еге ж?

— Мабуть, ні… Ну, тоді покваптеся і повертайтесь якнайшвидше, бо ви ж знаєте, як мене розпиратиме від цікавості. Це мушля? Ви їдете до Флориди? Опал і Джуліан присилали мені мушлю з Флориди.

Евелін похитала головою.

— Ні, це не мушля. Благаю, не розпитуйте мене. Вам треба трохи почекати.

Вона дала жінці клаптик паперу і сказала:

— Це телефон і адреса, за якою я перебуватиму, а ви, якщо я буду вам потрібна, дайте мені знати, гаразд?

Місіс Тредґуд пообіцяла, що так і зробить, і не відпускала її руку, доки тій не настав час іти. Потім стара жінка провела її до дверей, за якими чекав Ед.

Він спитав:

— Як ви сьогодні, місіс Тредґуд?

— Просто чудово, любий! Наїлася смажених зелених помідорів і лімської квасолі, які наша дівчинка мені принесла.

Евелін обіймала її на прощання, коли раптом грудаста жінка у нічній сорочці та лисячих хутрах підійшла до них і гучним голосом заявила:

— Ворушіться, людці. Ми з моїм чоловіком придбали це помешкання, і ви всі маєте до шостої забратися звідси!

І вона рушила далі коридором, лякаючи всіх зустрічних дам «Трояндової тераси».

Евелін глянула на місіс Тредґуд.

— Веста Едкок?

Місіс Тредґуд кивнула.

— Авжеж, це вона. А я вам що казала? Ця бідолашна останню клепку втратила.

Евелін розсміялася й помахала їй на прощання. Її подруга махнула у відповідь і гукнула:

— Хутчіш повертайтеся! Ага, послухайте… Надішліть якось старій леді листівку, гаразд?

«Юнайтед Ейрлайнз»

Рейс 763. Бірмінгем — Лос-Анджелес

14 жовтня 1986 р.

Сім років тому Евелін робила закупи у торговельному центрі й пройшла повз магазин телевізійної і радіотехніки «Ґолдборо», коли побачила в одному з телевізорів за вікном гладку жінку, яка здалася їй віддалено знайомою. Вона спробувала пригадати, хто ця особа і в якому шоу вона її бачила. Здавалося, що жінка з екрана дивиться прямо на неї. І тієї ж миті її осяяло: «Господи, це ж я!» Вона дивилася на власне відображення в моніторі. Це було жахливо.

Тоді вона вперше усвідомила, як сильно її рознесло. Роками вона набирала вагу, і тепер — ось, будь ласка, виглядала точнісінько, як її мати.

Після цього вона перепробувала всі відомі дієти, але так і не змогла призвичаїтися до жодної з них. Вона навіть не змогла витримати дієту під назвою «Останній шанс». Двічі.

Одного разу Евелін почала була ходити до оздоровчої групи, але влізти в те жахливе трико коштувало їй таких зусиль, що вона просто пішла додому й лягла спати.

Зі статті, побаченої в журналі «Космополітен», вона дізналася, що тепер лікарі вміють відсмоктувати жир просто з тіла. Вона б теж на таке зважилась, якби не її страх перед лікарями та лікарнями.

Тож Евелін просто купувала собі одяг у магазині для гладких і завжди була задоволена, якщо зустрічала там жінок, товстіших за неї. Аби відсвяткувати це, вона зазвичай ішла пригощатися до «Будинку млинців» за два квартали.

Їжа стала єдиною подією, якої вона чекала з нетерпінням, а тістечка, торти й пироги — єдиною насолодою в її житті.

Але тепер, після стількох місяців щотижневого спілкування з місіс Тредґуд, дещо почало змінюватися. Завдяки Нінні Тредґуд вона почувалася молодою. Почала дивитись на себе як на жінку, в якої ще півжиття попереду. Її подруга щиро вірила, що вона здатна продавати косметику «Мері Кей». Раніше ніхто не припускав, що вона взагалі на щось здатна, ніхто в неї не вірив, і найменше — сама Евелін. Але що більше місіс Тредґуд казала про це та що дужче вона про це думала, то рідше в її думки вривалася Тованда, руйнуючи все на своєму шляху. Вона почала уявляти себе стрункою й щасливою — за кермом рожевого «кадилака».

А тієї неділі, коли вона прийшла до Меморіальної баптистської церкви Мартина Лютера Кінґа, сталося дещо дивовижне: вперше за багато місяців вона покинула думки про те, щоб убити себе чи ще когось. У ній прокинулось бажання жити. Тож, досі перебуваючи в піднесеному стані після церкви, вона згребла докупи всю свою мужність і, ковтнувши для хоробрості дві 5-міліграмові таблетки «Валіуму», пішла до лікаря. Він виявився привабливим молодиком. Під час огляду вона запам’ятала лише, що нічого серйозного в неї не знайшли. Рівень естрогену виявився низьким, як і підозрювала місіс Тредґуд. Того самого дня Евелін прийняла перші 625 міліграмів прописаного їй «Премарину», і їй одразу ж покращало.

Місяць по тому вона відчула дивовижний оргазм, чим ледь не на смерть налякала Еда.

За десять днів Ед почав відвідувати тренувальну програму в Християнській асоціації молодих людей.