Таємниця Пурпурової планети

Мабуть, ці двоє ходячих пузяк ще ніколи не зустрічалися з котами. Та ще й з такими розлюченими. Бо той, котрому на голову звалився мій Гарбузик, спершу остовпів, а тоді скинув із себе кота і тут-таки спробував його проковтнути. Другий хрюм кинувся й собі ловити спритного котяру.

Ротяки в обох потвор були розкриті так широко, що, здавалося, вони можуть проковтнути не лише Гарбузика, а й одне одного. Та рудий кіт прослизнув між двома неповороткими бананожерами й кинувся навтьоки, виманюючи хрюмів геть від дерева, на якому ховалися ми з кирпатим бананом.

Щойно Гарбузик та його переслідувачі зникли у густих заростях, на галявину, посеред якої стояло гарбузове дерево, почали обережно виходити наполохані банани.

Серед них я помітила гладкого банана, підперезаного червоним паском, і вже хотіла схопити його, вирішивши, що Краш знову підіслав свого перевдягненого прислужника.

Та я вчасно зрозуміла, що це найсправжнісінький співочий банан. Адже, побачивши мене на дереві, опецьок виставив уперед коротеньку ніжку, витягнув догори обидві руки і… заспівав пронизливим високим голосом.

Від несподіванки я мало не звалилася з дерева, але мій кирпатий друг вчасно притримав мене.

— Подобається? — запитав кирпатий і в захваті глянув на гладкого співака.

— Т-т-так, — ніяково озвалася я, не розуміючи, говорить він серйозно чи жартує.

«Невже ці жахливі пронизливі звуки, що нагадують автосигналізацію, можуть комусь подобатися?» — вражено подумала я, та в цю ж мить почула бурхливі оплески.

То великий натовп бананів, що зібрався під нашим деревом, захоплено аплодував співакові, просячи його повторити цей неймовірний вереск.

«Ні, наступної арії я не витримаю», — зрозуміла я і вирішила діяти.

До того ж за цими співами банани зовсім забули про страшну загрозу, що нависла над їхньою планетою.

«Напевно, банани стають зовсім безборонними, коли починають співати або слухають спів, — зрозуміла я, — і цим хочуть скористатися їхні вороги».

Розділ п’ятий

де я дізнаюся про найпростіший спосіб боротьби з космопацюками, а Краш знову вистрибує з власної шкіри

Повірте мені, досвідченій космічній мандрівниці, — у Всесвіті немає дивнішої планети, ніж планета Співочих Бананів. Уявіть собі, коли я спустилася з гарбузового дерева, щоб припинити пронизливий вереск підперезаного червоним паском банана, його фани мало не затоптали мене.

Я продиралася крізь щільний натовп прихильників гладкого співака, та це було непросто. Оскаженілі любителі бананового співу будь-що хотіли почути продовження виступу видатного артиста і, здавалося, геть забули про бананожерів, які от-от могли знищити весь банановий рід.

Але в цю мить на галявину вискочив мій Гарбузик. За ним щодуху мчали два хрюми. Видно було, що мій кіт страшенно втомився, а хрюми були такі ж бадьорі й сповнені сил, як на початку цих скажених перегонів.

— Гарбузику! — вигукнула я і підхопила виснаженого кота на руки.

— Чудово! Тепер мої хрюми поласують не лише цими співочими пришелепкуватими бананами, а ще й котятиною. Не кажучи вже про дівчинку з далекої Землі, — почула я знайомий хрипкий голос у себе за спиною.

Так, це був Великий Володар Темряви — підступний Краш. Він вийшов на галявину у супроводі своїх вірних прислужників — космопацюків і огидно шкірився, дивлячись на мене, Гарбузика і розгублених бананів.

«Ну, от і все, — у розпачі подумала я, — доспівалися!»

— Ну, от і все, доспівалися! — ніби прочитав мої думки Краш і хрипко засміявся. — Ось і прийшов гаплик вашій Банановій планеті. Оці симпатичні хрюмики тільки почнуть з Бананової планети. Завтра я перероблю їх на Універсальних Пожирачів Фруктів. Вони схрумають усю Пурпурову планету і не вдавляться. А потім проковтнуть усю Фруктову галактику і закусять твоєю Землею. Там, здається, є багато різних рослин та живих істот?

— Що ж нам робити? — почула я розпачливий зойк кирпатого банана. І раптом у мене у вухах пролунав голос мого друга Люма:

— Співати…

«Ну от, у мене вже почалися слухові галюцинації», — сумно подумала я.

Та, мабуть, цю пораду почула не лише я. Мій завжди стриманий кіт Гарбузик, який соромиться навіть стиха муркотіти при чужих людях, раптом широко роззявив рота і голосно занявчав. І, що дивно, немов за командою, банани, що з’юрмилися на галявині біля гарбузового дерева, розкрили роти і всі, як один, голосно заспівали.

Таких жахливих пронизливих звуків я не чула зроду. Я затулила вуха руками і кинулася навтьоки. Але вереск велетенського хору, що волав тисячами голосів, переслідував мене скрізь.

Певно, спів бананів доводив до шаленства не лише мене. Я побачила, як рожеві пацюки у відчаї затуляють свої вуха-лопухи лапами і в паніці розбігаються навсібіч.