Таємниця Пурпурової планети

Здається, я вже розповідала вам, що кожна планета Фруктової галактики зовсім не подібна до іншої. Скажімо, на Пурпуровій планеті ростуть фрукти завбільшки з велетенські повітряні кулі, а її мешканці живуть у будинках-квітах і будинках-грибах.

На планеті Співочих Бананів можна оглухнути через голосний спів бананів. До того ж на деревах там ростуть дивовижні плоди, з яких, коли вони достигають, вистрибують фантастичні істоти — скажені кльоцики і голкохвости.

Або взяти планету Смугастих Равликів чи планету Летючих Жабок… Одне слово, про ці неймовірні планети можна розповідати безкінечно.

Але те, що я побачила на планеті Пухнастої Кицунії, вразило мене чи не найбільше. Уявіть собі планету, що вся поросла деревами, на гілках яких замість груш чи яблук ростуть сосиски, ковбаси, шинка та головки сиру. Спершу я не повірила своїм очам. Але Люм, помітивши мій подив, запропонував:

— Покуштуй, це плоди сосискового дерева.

Я обережно зірвала один невеличкий плід-сосиску і відкусила шматочок. Та що це — замість знайомого м’ясного смаку я відчула в роті чудовий смак помаранчевого соку. Тоді я по черзі спробувала і плоди-ковбаски, і плоди-сири. Всі вони мали смак чудових соковитих фруктів.

— Але чому ці фрукти так дивно виглядають? — здивовано запитала я в свого космічного друга.

— Все дуже просто. Планета Пухнастої Кицунії — це місце, де перевиховують колишніх космічних піратів, галактичних розбійників та різних інших космохижаків. Як відомо, усі хижаки полюбляють м’ясні страви. А насправді — це фрукти. Отож хижаки стають вегетаріанцями, а згодом у них пропадають хижі інстинкти.

Але тут озвався мій рудий котик Гарбузик.

— Та невже ви можете уявити, що хоч один нормальний кіт зможе стати вегетаріанцем? — обурено запитав він.

Люм уже хотів щось пояснити Гарбузикові, та в цю мить до нас наблизилася киця неймовірної вроди. Її шерсть мінилася усіма відтінками блакиті, кігтики Пухнастої Кицунії (а то була саме вона, володарка цієї дивовижної планети) виблискували ніжно-рожевою барвою, а очі були жовті і яскраві, як щойно розквітлі кульбаби.

Побачивши сліпучу котячу красуню, Гарбузик вражено замовк і дивився, не зводячи з неї очей.

А вродлива киця ґречно вклонилася нам, тоді пильно поглянула на клітку, де понуро сиділи подвійні барабульки, а також космопацюки та їхній, донедавна такий грізний і жорстокий, правитель, а тепер жалюгідний і миршавий космомиш Краш.

— Ну що ж, — сказала киця дзвінким приємним голосом, — я бачу, що з новими вихованцями доведеться добре попрацювати. Але, гадаю, все буде гаразд.

Киця плеснула у лапки, і до неї підбігло кілька котів-помічників. У руках вони тримали по апетитній сосисці. Зголоднілі хижаки залюбки кинулися за частуванням, і котики завели їх до окремих хатинок.

Я подумки усміхнулася, коли уявила, яке розчарування чекає на ненажерливих хижаків, коли вони виявлять, що замість м’яса їм доведеться їсти фрукти.

А вголос я запитала:

— А ви не боїтеся, що ці підступні хижаки повтікають?

— Та що ви, — лагідно усміхнулася Пухнаста Кицунія і показала лапкою на маленький дзвіночок у вигляді котика. — Такі дзвіночки чіпляють на шию кожному вихованцеві. Його не можна зняти в жоден спосіб, тож ми завжди знаємо, де хто перебуває. — І киця знову лагідно всміхнулася.

— А що ви робите з тими, хто не хоче перевиховуватися? — тихо запитав Гарбузик.

Киця усміхнулася й відказала:

— Таким залишається одна дорога — у космічний зоопарк.

В цю мить з одного з будиночків вирвався наш знайомий космомиш Краш і щодуху побіг геть від котів-вихователів. Та за якусь хвилину його упіймали й, надягши на шию повідець, на якому Краш ще зовсім недавно тримав смарагдову мавпочку Дзиґу, посадили назад до клітки. Лютий космомиш почав гризти дротяну сітку клітки й огидно верещати:

— Начувайся, Люме! Цієї наруги я не забуду довіку! Мене, Краша, годувати огидними фруктами! Посадити на повідець! Запхати до клітки! Тобі це так не минеться!

Та золоточубий хлопчик тільки махнув рукою і засміявся. На колишнього Великого Володаря Темряви тепер і справді не можна було дивитися без усмішки. Його тоненький, мов шило, хвостик дрібно трусився, а крихітні очки-намистинки весь час наполохано кліпали. І взагалі Краш тепер найбільше нагадував маленьку перелякану мишку.

— Ну, от і все. Нам час вирушати, — нагадав Люм. — Космічний зоопарк оглянемо іншим разом.

Я зітхнула і вже приготувалася до шаленого польоту, але тут до мене підійшов мій улюблений кіт Гарбузик і дуже тихо попросив:

— А можна мені залишитися? Хоча б ненадовго. А тоді ти прилетиш і забереш мене додому.

— Та що ти, Гарбузику? — здивувалась я, — Але раптом я помітила, як захоплено мій рудий котик поглядає на Пухнасту Кицунію.

— Таких красунь я не бачив зроду! — прошепотів мій котик. — Я їй допомагатиму перевиховувати космопіратів. Як ти вважаєш, чи може такий простий рудий кіт, як я, сподобатися такій видатній блакитній киці?