Unknown

Рипцьо. І де ж їм мріяти про поступ!

Пипцьо. Кубло, одним словом, опортуністичне, су­то романтичне.

Помикевичева. Кожний з пих пачеб не знав і не прочував ніколи, що в людини є серце, що вопо страж­дає, мучиться, як обезкрилений канарок... Пане Рипцю! Як увійдете туди, попросіть, будь ласка, Дзупя! Ска­жіть — на кілька слів!

Рипцьо. Скажу, хоч не знаю... Дзуньо ж сидить біля Лесі, а, як каже Вайпінгер у своєму геп...

Помикевичева. Пане Рипцю, попросіть сюди Дзуня!

П и

п ц ь о. Ви чули, здається, дорогий товаришу і приятелю?..

Р и п ц ь о. Що, пана Дзуня? З найбільшою приємніс­тю служу пані добродійці. (Виходить.)

П и п ц ь о. А ще саботує, тип отакий невитриманий шумськівський...

Помикевичева. Не годен зрозуміти, що тим ча­сом вистигне зупа...

Пипцьо(пауза).

Та ще й до того наче і Дзуня по­просити забув. (Біжить у їдальню; у дверях зустрічається а Дзунем. Наче не помічають себе.)

Д з у н ь о. Не питай, чого в мене заплакані очі. Чи маю, пані, подякувати Рипцеві?

Помикевичева. Так, я вас просила. А ви невдо- волені?

Д з у н ь о. З цього, що ви дали мені змогу побути лишшо хвилинку в чотири очі з моїм одиноким щастям?

Помикевичева. Пане Дзуню, я мала нагоду сьо­годні переконатися, що почувань не можпа міряти кра­сою ваших слів...

Д з у н ь о. Як маю подякувати вам, пані, за таку віру у

безмежність моєї до вас любові?..

Помикевичева. Пане! Скиньте вже маску!

Дзуньо. Мусив би вирвати серце!..

Помикевичева. Разом з Лесею в ньому?

Дзуньо. Леся — дівчатко заскромне, щоб могла мріяти зайпяти коли-небудь ваше місце, пані.

Помикевичева. У вашому товаристві вона, зда­ється, швидко перестане скромною бути.

Дзуньо.

Перебуваючи зі мною та пізнавши мої думки, вона б із жалю заплакала над моєю нещасною лю­бов’ю. А ви цю любов щодня так жорстоко топчете, пані...

Помикевичева. Сьогодні при столі вона не те щоб була заплакана, але й почувала себе, наче в сьомо­му небі.

Дзуньо. Це головно завдяки всечеснішому, пані...

Помикевичева. .Цс порохно мало б вашим дру­гим суперником стати?

Дзуньо. На жаль, не маю змогп виявити такої ве­личі душі й християнського милосердя, як отець Румега.

Помикевичева. Ви що? В апостола бавитесь?