Unknown

Помикевич. Національні обов’язки ставимо на першому місці.

Р и п ц ь о. Скористаємо, пане меценасе, з ласкавих запросин на обід та при цьому заявляємо, що з принци- піальних оглядів спізнимося на нього. Поважання! Помикевич. Дай божеі

Рипцьо виходить. Помикевич закурює сигару, коли раптом перебігає повз нього П и п ц ь о та щезає у виході. Помикевич пече сірником пальці.

Ч-ч-чорт...

ДІЯ ДРУГА

Салон у Помикевича. Зліва з їдальні чути гамір голосів і

оплески. Під дверима в їдальню стоять Рипцьо і Пип-

ц ь о. Вони підглядають крізь дірку.

Рипцьо. Уже? Позвольте!.. (Заглядає.)

Рація! Ага! Зупа — рум’яна â la Julienne! Бачите рожеву пару? Вона па двадцять кроків у ніздрі б’є.

П и п ц ь о. Невже ж це наш борщ наддніпрянський?..

Рипцьо. Який самоук з вас, товаришу! І по запа­хові не впізнаєте європейської зупи! Ви попахайте! Бра­во! Усе на місці. Є калярепа, петрушка, морква, не раху­ючи — так, зеленого горошку і волоської капусти, печеної цибульки, тільки м’ясо — м’ясо теляче? От зіпсували.

П и п ц ь о. А ось дали б нашого крем’янецького са­ла... Отоді б була зупа так зупа!..

Рипцьо. У нас в головному штабі галицької армії до неї обов’язково ще й печених раків додавали, а мій приятель генерал Машкарек не з’їсть її, коли хоч би кусника індика не вкинути...

П и п ц ь о. Гм! Генерал, говорите?

Рипцьо. Наш гарячий симпатик, товаришу, бува­ло, йде спати, навіть богові помолиться.

П и п ц ь о. Кому, кажете?

Рипцьо. Богові, кажу!

П и п ц ь о. Як? Ну, ще раз, дорогий товаришу і при­ятелю!

Рипцьо. Бо-го-ві...

П и п ц ь о. Ось і виходить —ви тут «б» з великої

букви проголошуєте. Ніяк отак не мона, дорогий това­ришу і приятелю! Підход у вас до бога суто опортуні­стичний. Не знаю, що з вами буде, дорогий товаришу і приятелю!..

Р и п ц ь о. Товаришу! Я ж... у мене ніколи і в дум­ці не було «бог» через велике «б» проголошувати. Ви послухайте ще раз!

П и п ц ь о. Ану, попробуйте!

Р и п ц ь о. Б-б-богові...

П и п ц ь о. А все-таки ніяк воно в вас не вихо­дить... О...

Рппцьо. Б-б-б-б. Товаришу, а не гадаєте ви, що тим часом, борони б-б-б... зупа вистигне.

П и

п ц ь о. А ми погляньмо. Іде пара — значить не вистигла. О!

Входить з їдальні Помикевичева.

ІІомикевичева. Панове...

Рипцьо, Ми вважали за відповідне з ідейних моти­вів спізнитися, папі добродійко.

Пипцьо. Розуміється, тільки на протест, як на акт суто контрреволюційний, дорога товаришко і приятелько!

Помикевичева. Жалую, що я не могла піти ва­шими слідами. Кожна хвилина в такому товаристві — це мука, це невимовна мука!..

Рипцьо. Зпаємо їх, пані добродійко. Самі міщанські філістерські душі.

Пипцьо. О! А ще протестують!

Помикевичева. Приятелі дітей! Начеб мало по цілому світі верещало цих істот, гливких, червоношкі­рих!.. Брр!