Unknown

Р и п ц ь о. Як же ж пі? Невже ж ви, пане докторе, не пригадуєте собі...

Д з у н ь о. При електричному світлі.

Пипдьо. Ого! Бувало, попросять мене політв’язні: «Здійми нас, товаришу Пипцю, також і в вечірньому світ­лі!..»

Д з у н ь о. Отож прошу панів на кілька хвилин у кан­целярію. (Виходить у канцелярію.)

Рипцьо(тихо). Товаришу, ви зовсім певні за себе і пе гадаєте, що ми зраджуємо революційно-національну лінію?

П и п ц ь о. Ми її витримаємо, дорогий товаришу і приятелю!

Обидва виходять в канцелярію меценаса; меценас вигля­дає з їдальні й відчиняв двері від неї.

Помикевич. Прошу, прошу панства, якщо в їдаль­ні душно! Зараз подадуть чай. Незабаром прийде й му­зика!

Входять дирокторова і редактор.

Директорова. Повірте, пане меценасе, що під- неслий настрій сьогоднішнього зібрання пе потребує й музики Ми просто очаровані прийняттям.

Помикевич. Дозвольте, пані директорова, вислови­ти велику радість, яку зробила ваша незаслужена по­хвала!

Редактор.

Будьте, пане меценасе, певпі, що уся наша преса не забуде свого національного обов’язку і підкреслить цю небуденну подію, за яку щиро колись подякує увесь український народ.

Помикевич. Хіба, якш-ш-ч-чо пе бракне цінного місця, інакше я б не мав спокійного сумління.

Директорова. Як бачу, ви ніколи не забуваєте, меценасе, що скромність є найкращою прикметою люди- ни-громадянина.

Помикевич. Та вона не була б на місці в такої під кожним оглядом прекрасної жінки, як пані директо­рова.

Директорова(з приємною усмішкою).

Ви охочі жартувати, меценасе...

 

 

 

 

Помикевич низько кланяється і відходить.

Невже ж в кожного дурня мусять бути отакі, як у нього, баранячі очі?

Редактор. Про такі очі в мене й книжка є: «Хіро­мантія, або як читати вдачу з рук, вух та очей». Коли б мали її під рукою, здемаскували б дощенту меценаса.

Директоров

а. Щастя хоч, що він, як кажуть, па­тріот, а то він зі своєю панею навіть порядного меню зла­годити не спроможеться.

Редактор. Я вже думав про те, щоби підсилити в нашій газеті кухарську сторінку. Факт, що навіть наша кухня затрачує українські традиції. Ось не те, що у віден­ців, як розповідає наш голова партії, мій дорогий Дмит- руньо *. Там, каже, після обіду, вам...

Директорова. Вибачте, чи це випадково пе його побили при столику за фальшиві карти?

Редактор. Лх, це ж було, пані добродійко, ще тоді, як не було єдиного національного фронту і па народних провідниках не тяяїіла ще така відповідальність. А зреш­тою, на мою думку, можна бути добрим шулером і не менше добрим патріотом.

Директорова(з чарівною усмішкою). Ви, як і завжди, дорогий редакторе, маєте повну рацію...