Unknown

Молода дівчина(тихо.) То ви, пане Левку, теж втаємничені?!

Молода людина(показує з кишені револьвера). Ви бачите, панно Кікі?

Молода дівчина. Пане Левку, ви мені імпонуєте. Я так часто мріяла про те, щоб і ми мали свого Вільгель- ма Телля або Гаррі Шля...

Молода людина(довірочно). А ви, панно Кікі, не мали б бажання стати старогрецькою Ме... Мелясиною та побігти героїчно разом з нами до найвищої мети?

Молода дівчина. Пане Левку!.. Невже ж ви мог­ли коли-небудь сумніватися в цьому?..

Молода людина. Отже, я прийду до вас завтра, панно Кікі, відібрати присягу па револьвер і принесу з собою танго, за яке ви мене просили. Я його вже вивчив­ся грати на мандоліні.

Молода дівчина. Пане Левку, принесіть з собою і мандоліну!..

Входять політик і директор б а п к у.

Політик(втирає піт з чола). Ніхто нас не слухає?

Директор банку(оглядаючись). Рішуче ніхто!..

Політик. А той молодик? Ви гадаєте, чого він вуха розвісив?

Директор. Це в нього вже такі природні, від бога самого. Отож, що далі було?..

Політик. Чекайте! Був я вчора у Варшаві.

Директор банку. Еге ж, вчора першого було.

Політик(увесь час оглядаючись). Я ходив... Я — мав нагоду бачитись.

Директор банку. З міністром внутрішніх...

П о л і т и к. Не кричіть так, бійтеся бога! Ви не бачи­те, скільки тут публіки?..

Директор б а н

к у. Я вже занімів. Ну й що, що було далі?..

Політик. Я обговорив з ним різні справи, не ви­ключаючи вашого банку, й він обіцяв...

Входять емігрант із купчихою.

Цей тип мені видається підозрілий. Зовсім певно — агент більшовицький! (Утікає в другий кут.)

Директор банку. Це наш, после! Ну й що віп, заради бога, обіцяв?..

Далі розмова їх стає нечутного, директор банку бігає за полі­тиком із кута в кут.

Купчиха. І доки, скажіть, пане полковнику, Все­вишній і козацтво наше терпітимуть те антихристове цар­ство?..

Е м і г р а н т. Хай підождуть що чортові сини! Як по­вернемо, то їм

такое зададім, що ну-ну!

Купчиха. От минулого місяця до мого дядька його швагер інженер пан Бичейко приїхав, так розповідає, боженько мій! Сам він утікати мусив, бо жити йому не давали. 1 за віщо, подумаєте? За те, що ім’я в нього Ми­кола, а хто там посміє Миколою зватися, так йому життя і долі ніякої немає. Так зненавиділи ім’я царя християн­ського.

Емігрант.Вот чортові сини!

Купчиха. А священикам, каже, так усім бороди від­різують і матраци ними випихають, для втіхи своєї, під розпусту свою диявольську.

Емігрант.Вот чортові сини! Чого ж вони досі чаю не подали? (Витягає з кишені одного годинника, відтак з другої другого, третього і четвертого.)

Купчиха. Пане полковнику! Невже ж ви й годин­никарством займаєтеся?