Unknown

Оскар.Дженні! Лишилося кілька хвилин, кілька хвилин! (Пауза.) Дженні, то це мало бути твоє кохання?

Дженні. Не тільки це, Оскаре! Знаю, так кохає тільки звичайна, пересічна жінка, неправда? Пересічна жінка! Ах! Ти силоміць хочеш? (Кладе палець на гудзик дзвінка.) Позір! Одип твій крок, і задзвоню! Служба сьо­годні не спить. Краще вже нидій у тюрмі!

Мовчанка. Оскар поволі виймає з кишені браунінг і цілить

у Дженні.

Оскаре! Це, це ти, Оскаре? Ну що ж, стріляй! Цілії просто в серце, якщо не затремтить рука... Ціли! Ха-ха- ха! Таки тремтить? Тремтить?

Оскар.Дженні, пусти! Кохана моя, рідна моя — пусти!

Дженні. Ніколи!..

Оскар.Дженні! Це злочин! Дженні!

Дженні. Ні, ні, нізащо!

Оскар(тихо). Ще одна, найдорожча...

Дженні. Ні, милий, ні!

Оскар стріляє.

Дженні. О! (Швидко загортається в пеньюар.)

Ти не влучив, ти не влучив! Стріляй ще раз.

Чути третій гудок. Оскарові випадає браунінг з руки.

Дженні. Славно! Славно! Славно! «Циклоп» саме відчалив! Ха-ха-ха-ха! «Циклоп» покинув пристань. Які радощі, які радощі, Оскаре! (Пауза.) Серце б’ється, як ще не билося ніколи. (Пауза.)Оскаре, хочеш, іди, про­щай, ось ключ! А «Циклоп»...

Оскар.Дженні, ти зрадила наше палке коханпя.

Дженні. Зрадила? І воно вмре, це кохання?

Оскар.Воно повинно вмерти!

Дженні. Чи тому, що ти стрілив у мене, чи тому, що... Вибач, вибач, Оскаре, це тільки те кохання, те дивне кохання кермувало мною. Вибач, Оскаре! Я не могла тобі дозволити згинути, це було сильніше за мене.

Оскар.Дженні, моя бідна дівчинко! Ти гадала — вря­туєш наше щастя, а мимохіть його зруйнувала.

J

Д ж е п н і. Бодай, не я сама, ми зруйнували ного обоє. Може, колись, може, колись ти ще — та залитім це кра­ще! Може, колись... (Слухає.) Хто це? Батько... він...

Входить У о к е р с у шлафроку, Джепні в остапшо мить за-

слонює Оскара котарою '.

Д ж е н н і. Таточку.

У о к е р с. Не спиш, Дженпі?

Д ж е н н і. Ні, якось не хочеться спати.

У о к е р с. Весна. Гарні ночі. Я чув перед хвилиною щось наче вистріл у нашій хаті?

Д ж е н н і. Вистріл? Це тобі приснилося тільки, та­точку.

У о к е р с. Ні, я вже з годину не сплю. А може, таки причулося. Чомусь важко заснути, усе про «Циклоп» гад­ки в голову лізуть — та він уже, відай, поплив.

Д ж е н н і. Авжеж, перед хвилиною, таточку. Мій бід­ний таточку...

У о к е р с. Ну, жаліти мене нема причини... Відтепер либонь нам заживеться краще, та, Дженні, може, одну партійку, спати і так не хочеться, шахи, здається, тут будуть.

Дженні. Вибач, ні, таточку, я вже таки втомлена, і ти приляж та візьми на сон порошок. Він у шухлядці нічної шафки у зеленій коробочці. Спи, татусю, спи, бід­ний, щоб міг мужньо стрінути ранок...