Unknown

Д ж е п п і. Не треба, запізпо, дорогий. Ти ж бачиш, скільки тут крові, наче з підстреленої птахи. Ха-ха-ха! Дозволь! Тільки погляну. (Підходить до вікна.) Втихо­мирилося, і небо ясніє. Мабуть, все-таки буде погода. Тільки море наливається кров’ю. (Закриває очі та відхо­дить від вікна.) Наче в ньому хтось згасив сонце. Усе в крові, і твоє обличчя, та це либонь мої очі тільки. Оскаре! Володій над собою. Хитання, розпука не для тебе. Ти ж іще недавно казав про радощі життя, радощі смерті. Доз­воль і мені радісно вмерти, Оскаре, розплющ широко очі. (Після хвилини.)Оскаре! Я жити...

Падає без сил в його рамена. Він несе її на софу; сідає по­біл та довго дивиться на неї непорушно.

О с к а р. Дженні, дівчинко русява, не спи! Встає ранок, не спи! Встає ранок, Дженні...

Дженні(тихцем). Попливуть кораб-ли-ки... (Вми­рає.)

Вероніка

Фельдфебель Гавлік.

Веропіка, його дружина.

Капітан Кораджі.

Ж а б н а, самохітник.

Вайда,

телефоніст.

Ж о в н я р н.

Діється в грудні 1914 року на одному з причілків у Карпатах.

В землянці стіл з муніційних скриньок, на ньому дві пляшки та склянки, на стіні телефон. Капітан Кораджі у кепі та хутрі з піднесеним ковніром за столом: у куті бородатий телефоніст Вайда грае на усній гармоніці «Wien, du Stadt!» ’, капітан похитує іноді в такт головою.

Капітан. Чардаш!

Вайда переходить на чардаш; коли темп чардашу швидшав, капітан притьмом випиває склянку коньяку.

Буде! (Подає Байді пляшку.)

Цей п’є й потім хоче сховати її до кишені; на рух капітан­ської руки ставить її назад на стіл. Вайда стоїть.

Чого ще...

Вайда.

Ох, капітане...

Капітан. Знову це «ох»?! Знов це прокляте «ох»? (Хватає Байду за груди і до його чола прикладає револь­вера.) Ще раз, ще мені тільки раз, раз ще хай почую (тихіше), тоді і зойкнути не встигнеш. Ви — ви, стерво тхірливе, воїни цісарські. їстоньки хочеться?.. Холодно вам усім, холодно в пальчики та ушка? Ходіть, біжіть усі (розхристує хутро), вас капітанські груди загріють!.. Мер­зота, мерзота... (Важко сідає.)

Вайда довго стоїть непорушно.

(По хвилині, поволі.) Телефоніст

Вайда обійде цього ж іще вечора всіх стрільців, від першого до останнього, і пошепки, оглядаючись, повідомить кожного зокрема, що за одно, за єдине «ох!» — смерть по короткій недузі. Теле­фоніст Вайда зрозумів?

Вайда.Зрозумів, пане капітане.

¹ Відню, ти місто! (нім.).— Ред.

Капітан. А тепер — обернись! кроком...

Дзвінок при телефоні.