Unknown

«...Нічого не виконують пани, що з нами постанови­ли: святі божі церкви, які обіцяли віддати нам з унії, не віддали та ще перетворюють на уніатські й ті, що зали­шились у нас. Вони хочуть викорінити православну віру в народі нашому і для того зібрали на нас війська свої; вони глумляться над святинею, мучать християн пра­вославних духовного й світського чину і чинять такі звірства, що вашій царській величності й слухати буде важко. Зі сльозами просимо твою царську величність, не дай, великий государю, клятвопорушникам і мучите­лям зруйнувати нас дощенту; прийми нас під свою міцну руку».

І в той час коли Україна стогоном стогнала від шля­хетських знущань, у Москві засідала під проводом царя так звана Земська дума, на якій було зачитано скарги гетьмана Богдана Хмельницького та його просьбу при­йняти Україну з її столицею Києвом під опіку держави Московської. Присутпі на засіданні Думи бояри, міща­ни й священики одностайно висловили думку про те, що треба рятувати Україну від цілковитої загибелі.

А порятупок був тільки в найтіснішому об’єднанні двох народів-братів.

8 січня 1654 року в присутності московських послів відбулася в м. Переяславі велика Рада, на якій з про­мовою виступив Богдан Хмельницький. Він сказав: