Unknown

Безнастанні, щораз жорстокіші переслідування пра­вославної людності Західної України повинні були рано чи пізно привести до занепаду українського культурного життя на цих землях, повинні були послабити опір обо­ронців віри і народності, тим більше, що найбільш сві­домі і активні з-поміж галичан люди виїхали на Схід, де взяли діяльну участь у повстанні Хмельницького. Згодом, після Переяславського договору, багато з них висунулося на чільні посади в державному апараті та церковній ієрархії Росії і України. Згадаємо тут тільки про галицьку сім’ю Яворських, член якої став згодом головою російської православної церкви і найближчим співробітником Петра Великого.

Проте жителі Західної України й далі стійко обстою­вали б православну віру, якби не підступи і зрада.

Зрадником, що став у пригоді шляхті та єзуїтам, був львівський єпископ Йосиф Шумлянський. Бажаючи зробити кар’єру, він ще за молодих років тишком-ниш­ком прийняв унію, але потім, намовлений хитрими єзуїтами, повернувся до віри предків з тією лише метою, щоб бути призначеним православним єпис­копом...

Засівши па львівському владичому престолі, Шум- лянський злигався з такими ж самими, як і він, запро­данцями, що полювали на єпископські посади: Інокеп- тісм Винницьким та Варламом Шептицьким. Честолюб­ний Шумлянський не задовольнявся єпископським скіпетром, він мріяв про те, щоб з ласки польського короля й римського папи стати львівським митропо­литом.

Король був ладен допомогти Шумлянському здійс­нити свої наміри, але той перекопав короля, що таке призначення насторожило б православних і зірвало б усі плани запровадження унії в Галичині. Він радив діяти обережно, в глибокій таємниці, а тим часом поси­лити терор проти православних і водночас різними по­дачками прихиляти до унії людей слабої волі.

Ця облудна політика принесла шляхті та єзуїтам деякі плоди. Кількість запроданців збільшилася так, що Шумлянський уже не почував себе самотнім. Тепер можна було скинути машкару: в 1700 році Шумлян­ський офіційно проголосив унію.

Але за Шумлянським не пішов ніхто з народу, а Львівське братство й надалі боронило, як могло, віру наших прадідів. Тоді Шумлянський, йдучи за тради­ціями інших уніатів, вдався до насильства.

З допомогою солдатів польського гетьмана Яблонов- ського він розбив двері Волоської церкви, побив і нака­зав викинути на вулицю православного священика, що саме тоді правив літургію, сам став на його місце та проголосив святиню уніатською.