Unknown

«Панове полковники, осавули, сотники, все військо запорізьке і всі православні християни! Усім нам відо­мо, як нас бог визволив з рук ворогів, що переслідують церкву божу, роз’ярюють все християнство нашого східного православ’я, хочуть викорінити нас так, щоб і імені руського не згадувалося на землі нашій. Годі нам усім це терпіти, і, видно, ніяк не можна нам жити біль­ше без царя. Тим-то ми зібрали сьогодні Раду, явну всьому народові, щоб ви з нами вибрали собі господаря з-поміж чотирьох, кого захочете: перший — цар турець­кий, який чимало разів закликав нас під свою владу че­рез своїх послів; другий — хан кримський, третій — ко­роль польський, який тепер може прийняти нас у свою милість, якщо самі схочемо; четвертий — цар православ­ний Великої Русі, цар східний, якого вже шість років ми безнастанно благаємо бути нашим царем і паном. Кого хочете, того вибирайте! Цар турецький — бусурман. Усі ми знаємо, якого лиха зазнають наші брати, православ­ні греки, і яких утисків терплять вони від яничарів. Кримський хан — також бусурман; хоча ми в потребі й завели з ним дружбу, однак зазнали через те не­стерпної біди, полону й нещадного пролиття крові хри­стиянської. Про утиски від польських панів не треба й говорити: самі знаєте, що вони більше поважали со­баку, ніж нашого брата-християнина. А православний християнський цар східний — одного з нами грецького благочестя, одного сповідання; ми з православ’ям Ве­ликої Русі — єдине тіло церкви, що має главою Ісуса

Христа. Цей-то великий цар християнський змилосер­дився

над нестерпним лихом православної

церкви в на­шій Малій Русі, не погордивши нашими

шестирічними благаннями, прихилив до нас своє милостиве царське серце і прислав до нас своїх великих ближніх людей з царською милістю. Возлюбимо його щиро! Крім його царської руки, ми не знайдемо спокійнішого пристано­вища. Хто нас не хоче послухати, той нехай іде, куди хоче; вільна дорога!»

У відповідь на гетьманську промову народ вигукнув:

«Волимо під царя східного! Краще нам умерти в на­шій благочестивій вірі, аніж доставатись ненависникові Христовому, поганому!»

«Чи всі так соізволяєте?»— поспитав у народу пере­яславський полковник.

«Усі! Боже утверди, боже укріпи, щоб ми навіки всі були єдино!»—присягалися тисячі учасників Ради, а за ними присягалася вся Україна.