Unknown

Наближався такий жаданий для Ватікану день походу Гітлера на радянський Схід. Поки це станеться, нацист­ський звір поглине ще католицьку Польщу і Францію, але тепер йому вже все дозволено: католицька церква благословлятиме кожний його крок, якщо цей крок спря­мований проти СРСР та прогресивних елементів Європи. В серпні 1938 року німецькі католицькі єпископи зберу­ться на щорічну конференцію в місті Фульде й оголосять апробоване монсеньйором Пачеллі пастирське послання, в якому Гітлер знайде відпущення всіх своїх гріхів і за­охочення до дальших: «Нема потреби говорити про зав­дання, яке покликані здійснити наш народ і наша країна. Хай досягне великих успіхів наш фюрер з божою допомо­гою в цій надзвичайно важкій справі». Рівно через два роки, вже на руїнах Польщі й Франції, ті ж самі єпи­скопи в присутності папського нунція Орсеніго принесуть урочисто «клятву в вірності рейхсканцлерові Гітлеру...»

Гітлер не залишиться в боргу. В розмові з доктором Едмундом Уошем він заявить: «Метою Німеччини в цій війні є відбудова «Священної Римської імперії»...»

Ці слова були сказані напередодні падіння Франції, падіння, півтораста років якого вже чекав Ватікан. Легко собі уявити радість монсеньйора Пачеллі, який до того часу встиг уже стати його святістю Пієм XII, коли зне­навиджена «ліберальна» Франція впала до ніг Адольфа Гітлера, впала, підкошена не так корпусами Гітлера, як відданими людьми Ватікану — Петеном, Вейганом та їм подібними. Радість апостольської столиці була безмірна. Орган Пія XII «Оссерваторе романо» писав у ті дні: «Цілі

диктаторства цілком відповідають католицькій церкві». І вони дійсно «відповідали». Разом з гітлерівськими вій­ськами ввійшли до Парижа й проскрибовані тут раніше єзуїти, а через п’ять днів після того, як Петен оголосив себе диктатором, релігійні ордени були спеціальним де­кретом відновлені у всій Франції. Так зрада допомагала зраді.