Unknown

Плацдарм для війни проти Радянського Союзу

був ні­бито очищений, мечі відточені. Пій XII мав усі причини для оптимізму. Його турбувала лише ненависть народів Європи до завойовпика, ненависть, якої не могли згасити пі шибениці, ні газові камери Освенціма. Виявилося необ­хідним втручання «морального авторитету», і повий папа виступає наприкінці 1940 року з довжелезним різдвяним посланням, цим своєрідним шедевром єзуїтського лицемір­ства й цинізму. Ненависть, справедливу, священну нена­висть до гнобителя Пій XII називає... «ворогом народів». І далі: «В чому джерела ненависті між народами? Нена­висть призводить до того, що нації готові бачити провини там, де є лише помилки або недуга, що вимагає лікуван­ня, а не покарання... Слід ненавидіти не грішника, а гріх... Любов до ворога — найвищий героїзм».

Однак голос ватіканського нациста пролунав у порож­нечу: народи мали свою думку про те, що таке героїзм, і діти цих народів по-геройському вмирали за свободу. Приклад героїзму давав їм радянський народ.

Ватікансько-єзуїтська кліка з величезною увагою та з ще більшим хвилюванням стежить за розвитком подій на радянсько-німецькому фронті. З Рима йдуть дирек­тиви до підлеглих йому «князів церкви» у найближчому тилу німецької армії. В результаті краківський митропо­лит князь Сапєга кориться перед катом Польщі

Гансом Франком, який на Нюрнберзькому процесі назве Сапєгу своїм найближчим другом. Заохочений Пієм XII львів­ський митрополит Шептицький займеться на старості літ вербуванням ландскнехтів до дивізії СС «Галичина». Листи графа Шептицького до Ватікану зі скаргою на те, що німецькі власті не дозволяють уніатським священикам виїжджати за Збруч, лишаються без наслідків. Пій XII схвалює цей захід гітлерівців, бо Ватікан зацікавлений тепер у прониканні на Схід католицизму в його «чистій» латинській формі, не викривленій залишками православ­ного обряду, який не дає уніатам забути, чиї вони діти...

Проте бог католицизму виявився неспроможним здо­бути для Гітлера перемогу, і руїни канцелярії фюрера ховають під собою мрію Ватікану про відбудову «Священ­ної імперії»... Замість радісного «осанна», в базиліці Петра лунають заупокійні співи; мури папського палацу спови­ває лиховісна тиша, а їх мешканців терзає черговий при­ступ страху.

«Світло» для Ватікану приходить із Заходу. Воно на­зивається США, його емблема — долар.