Unknown

Спочатку Пій XII мав деякі сумніви. Для цих сумні­вів були серйозні підстави. В самий розпал американ­сько-японської війни Пій XII рекомендував своїм місіо­нерам у Китаї найтісніше співробітничати з японцями, а незабаром після Пірл-Харбора * він демонстративно послав до Токіо коштовний подарунок у вигляді дипло­матичного визнання. Однак папа знав, що девіз: «політика не знає сентиментів» є також девізом панів з Вашінгтона. І папа простягнув руку через океан. Він не розчарувався. Його рука не повисла в повітрі.

8 жовтня 1941 року газета «Нью-Йорк геральд

трі- бюн» писала: «Японський уряд протягом останніх шести місяців є в таких сердечних відносинах з католицькою церквою, яких не було ніколи за останні роки».

Рівно через чотири роки по тому такі самі сердечні відносини встановилися між католицькою церквою і США.

Порівняно молода реакція з-за океану не могла обійтися без допомоги найстарішої, найдосвідченішої і найчор- нішої реакції з-над Тібру. В свою чергу Ватіканові треба було до зарізу когось, хто б захистив його впливи і маєт­ки та створив передумови для воскресіння з мертвих німе­цького кандидата в священні імператори... Згоди було досягнуто блискавичними темпами.

Пієві XII стала і тут у пригоді організована ним п’ята колона, на цей раз американська. Історія цієї колони починається не від сьогодні. Ще задовго перед війною перед мікрофонами американських радіокомпаній подви­зався фашист у рясі католицького священика, агент тре­тьої імперії і Японії Кофлін, який у лютому 1942 року аж ніяк не міг у своєму журнальчику приховати радості з успіхів японських військ: «Нарешті, почало заходити британське сонце і над землею експлуатованих спалахну­ла зоря свободи». Коли громадська думка США вимагала вжиття заходів проти розбещеного панотця, на його захист виступив недавній гість Ватікану єпископ Галлахер: «Отець Кофлін — видатний священик, і його голос — го­лос бога».