У здійсненні цих планів була зацікавлена й Варшава. Польська шляхта сподівалася, що унія не тільки уб’є в православному населенні Польщі його віру в возз’єднання з єдинокровними братами по той бік кордону, але, покатоличивши це населення, водночас і опольщить його та зробить з нього яничарів, які своєю кров’ю допоможуть шляхетській Речі Посполитій просунути її кордони ще далі на схід — на Волгу і Каспійське море...
Ватікан швиденько домовився з польським королем Зиг- мунтом III — фанатичним католиком і вірним пособником
Габсбургів. Тепер їм потрібні були зрадники з-поміж вищого православного духовенства. Грошима й обіцянками єзуїтам вдалося підкупити єпископів Кирила Тер- лецького та Іпатія Потія, а згодом і самого митрополита Михайла Рагозу. Ця трійка запроданців скликала у 1590 році в Бресті собор, де в присутності єзуїтів та королівських чиновників було ухвалено унію. Більшість православного духовенства була проти унії, рішуче виступав також і народ, але під охороною польських військ зрадники продовжували свою брудну справу, не гребуючи брехнею, обманом і терором. Для православного населення Польщі почалася найчорніша епоха в його житті. В ім’я унії розбещені королівські посіпаки оскверняли православні церкви, знущалися з православних священиків, рубали голови віруючим. Уніатський єпископ Йоса- фат Кунцевич, якого потім папа Пій IX зробив «святим», перевершив у своїх злодіяннях найлютіших катів білоруського й українського народів і за це з рук народних спіткала його справедлива кара.
Але ні тортури, ні катівська сокира не зламали духу народу, не вгасили його ненависті до шляхти, єзуїтів та їх уніатських найманців. Згодом народ повстав і під прапорами Богдана Хмельницького розправився і з панами, і з їх унією. З хитромудрих планів ворогів Русі майже нічого не вийшло, ватіканська гора породила мишу. Уніатська церква, церква зради й запроданства, під охороною шляхетської зброї знайшла притулок лише на землях Галичини, Холмщини й частково Білорусії. Далі сягнути кривавій руці супостата було не під силу...