Життя за життям

Він нетерпляче крокував кімнатою, як знуджений лев у клітці. Витягнув з-під ліжка Памелин капець і тепер копав його кімнатою, як м’яч. Тоді вхопив порцелянову фігурку дами у криноліні, яку любила Памела, і підкинув у повітрі так, що вона аж тривожно брязнула об абажур лампи. Урсула впустила в’язання і від жаху притисла долоні до обличчя. Дама в криноліні м’яко приземлилася на пишну Памелину стьогану ковдру, а Моріс тут же підхопив полишену лялечку для рукоділля і взявся гасати кімнатою, розмахуючи нею, як літачком. Урсула спостерігала, як бідолашна королева Соланж літає кімнатою, а з її нутрощів за нею, мов вимпел, тягнеться вовняний хвіст.

А тоді Моріс учинив справді ницо. Він відчинив віконце в небо, напустивши в кімнату студеного повітря, і пожбурив дерев’яну лялечку в негостинну ніч.

Урсула притьмом підтягла до вікна стілець, вилізла на нього й визирнула надвір. У світлі, що сочилося з вікна, вона розгледіла королеву Соланж: та застрягла в рівчаку між двома гребенями даху.

Моріс, що тепер перекинувся червоношкірим індіанцем, стрибав з ліжка на ліжко, видаючи бойові крики.

— Чай подано! — наполегливіше погукала Бріджит з низу сходів.

Урсулі було не до того. Її героїчне серденько билося, як шалене, коли вона із зусиллям підтяглася і вилізла за вікно, сповнена рішучості порятувати свою повелительку. На черепиці намерзла ожеледь, тож не встигла Урсула примостити ногу в капці на похилий дах, як та спорснула. Вона зойкнула і ще встигла потягнутися до королеви в’язання, але промчала повз неї ногами вперед, як саночниця без санок. На даху не було парапету, який сповільнив би падіння, тож вона зіслизнула у чорні крила ночі. Її охопив п’янкий захват, коли вона злетіла у бездонне повітря, а тоді — пустка.

Запала темрява.

Сніг

11 лютого 1910 року

Пікулі були хворобливого жовчного кольору. Доктор Фелловз вечеряв за кухонним столом при світлі гасової лампи, з якої, як на зло, валив густий дим. Він наклав пікулі на хліб із маслом, а згори примостив товсту скибку жирної шинки. Йому згадався солоний окіст, який чекав на нього вдома, у комірчині. Свиню вибрав сам — указав фермерові на істоту, у якій бачив не живе створіння, а анатомічний урок, набір вирізки, лопаток, підчеревини, щік і голяшок на бульйон. М’ясо. Йому згадалося немовля, яке він порятував із пазурів смерті, вчасно клацнувши хірургічними ножицями.

— Чудо життя, — незворушно сказав він мугируватій ірландській покоївці («Мене звати Бріджит, пане»). — Я заночую у вас, раз дороги замело.

Насправді він хотів бути де завгодно, тільки б не в Лисячому закуті. Чого вони взагалі так назвали садибу? Навіщо увічнювати цих хитрих звірів?

Замолоду доктор Фелловз учащав на полювання, червоний мисливський стрій йому пасував. Цікаво, чи вранці дівчисько принесе йому чай і грінки у ліжко? Він уявив, як вона наливає гарячу воду із глека у тазик перед каміном у спальні і милить його, як мама багато десятиліть тому. Доктор Фелловз був затято вірний дружині, але в думках не цурався пригод.

Бріджит провела його нагору. Вогник свічки мерехтів і коливався, доки доктор Фелловз піднімався услід кістлявому задкові служниці до холодної кімнати для гостей. Вона запалила йому свічку на комоді, а потім зникла у темній пащі коридора, поспіхом буркнувши: «Добраніч, сер».

Він лежав у холодному ліжку, а пікулі прикро нагадували про себе. Якби ж то він був удома, біля м’якого теплого тіла місіс Фелловз, жінки, яку природа обділила елегантністю й від якої завжди пахло смаженою цибулею. І це не конче неприємно.

Війна

20 січня 1915 року

— Та йдіть уже, — сердилася Бріджит, нетерпляче тупцяючи на порозі з Тедді на руках. — Скільки ще повторювати? Чай подано!

Тедді пручався у її тісних обіймах, а Моріс поринув у бойові танці червоних індіанців і не зважав на служницю.

— Урсуло, на Бога, та злізай-бо з того вікна. Чого ви його відкрили? Та ж тут дубар, застудишся і помреш!

Урсула вже наготувалася вилізти з вікна й порятувати королеву Соланж із нічиєї землі на даху, але завагалася. Її спинив сумнів, слизьке під ногою і думка про те, що дах високий, а ніч неозора. А тоді на порозі вигулькнула Памела:

— Мама сказала, щоб ви перед підвечірком помили руки.

Й одразу по тому Бріджит затупцяла сходами, нещадно повторюючи свій рефрен — «Чай подано!» — і так надія порятувати королеву розвіялася.

— А ти, Морісе, — не вгавала Бріджит, — нічим не кращий за дикунів.

— А я і є дикун. Я апачі.

— Та хоч би й король гугенотів, але чай подано.

Моріс видав останній бунтівний бойовий клич і з гучним тупотом скотився сходами, а тоді Памела прив’язала стару сітку для лакросу до ціпка і виловила королеву Соланж із крижаних глибин.

*

На чай подали варене курча, а Тедді — м’яке яйце. Сильвія зітхнула. Тепер, коли вони почали розводити курей, курчата у тій чи іншій формі фігурували чи не в кожному сніданку, обіді та вечері. Там, де до війни була грядка шпарагу, тепер височів курник і обгороджений сіткою вигін.