Життя за життям

Старигань Том їх полишив, хоча Сильвія чула, що «містер Ріджлі» і далі працює у їхніх сусідів Коулів. Може, йому і справді не подобалося, коли його називають Стариганем Томом.

— Це ж не наша курка? — спитала Урсула.

— Ні, люба, звісно, ні, — сказала Сильвія.

Курка була жорстка й жилава. Відколи Джордж постраждав у газовій атаці, готування місіс Ґловер зійшло на пси. Джордж досі перебував у польовому госпіталі у Франції, і коли Сильвія спитала, у якому він стані, кухарка відповіла, що не знає.

— Який жах, — сказала Сильвія.

Сильвія подумала, що якби це її сина поранили далеко від дому, вона здійснила би подвиг і віднайшла його, а тоді вилікувала й виняньчила свого бідолашного хлопчика. Ну, може, не Моріса, але Тедді — точно. Їй на очі навернулися сльози, коли вона уявила, що це Тедді лежить поранений і безпомічний.

— Усе гаразд, матусю? — спитала Памела.

— Абсолютно, — сказала Сильвія, витягнула з курячого кістяка кісточку, на якій загадують бажання, і передала Урсулі. Урсула не знала, що загадати. Сильвія пояснила: — Зазвичай бажають, щоб мрії збулися.

— А сни? — занепокоєно уточнила Урсула.

*

— А сни? — уточнила Урсула, згадуючи велетенську газонокосарку, від якої тікала уві сні, і червоних індіанців, що прив’язали її до палі й оточили, розмахуючи луками та стрілами.

— Це ж наша курка? — спитав Моріс.

Урсулі подобалися кури, подобалася тепла солома та пір’я в курнику, подобалося просовувати руку під жилаві теплі тіла й витягувати ще тепліші яйця.

— Це ж Генрієтта, правда? — не вгавав Моріс. — Вона ж стара. Місіс Ґловер казала, що на неї казан чекає.

Урсула втупилася у вміст тарілки. Генрієтта була її улюбленицею. Але жорсткий кусник білого м’яса не зраджував таємниці свого походження.

— Як Генрієтта? — занепокоєно пискнула Памела.

— Це ти її вбила? — пожадливо розпитував Моріс. — Багато крові було?

Кількох курей задрали лисиці. Сильвія не раз казала, як її дивує тупість курей. «Наче люди розумніші», — пирхнула місіс Ґловер. А минулого року лисиці задрали Памелиного кролика. Це Джордж Ґловер подарував їм двох кроленят: одному Памела звила кубельце в саду, а Урсула вперлася, занесла друге в дім і поселила в ляльковому будиночку, де воно все поперевертало й лишило бібки, як крихітні лакричні кульки. Коли Бріджит це побачила, то віднесла кроленя до сараю, і більше його ніхто не бачив.

На десерт був пудинг із заварним кремом і варенням з малини, зібраної того літа. Минуле літо видавалося Сильвії далеким сном.

— Мертве немовля, — сказав Моріс із мерзенною легковажністю, яку закрита школа тільки культивувала. Він напхав пудингом рота і додав: — Так у школі називають пудинг із джемом.

— Манери, Морісе, — попередила Сильвія. — Прошу, не говори такої гидоти.

— Мертве немовля? — перепитала Урсула, опустила ложку і з жахом зиркнула на тарілку.

— Німці їх їдять, — похмуро сказала Памела.

— Що, пудинги? — здивувалася Урсула. Та ж усі їдять пудинги, навіть ворог!

— Ні, немовлят, — відповіла Памела. — Але тільки в Бельгії.

*

Сильвія придивилася до пудинга, на якому проступила криваво-червона пляма варення, і здригнулася. Вранці вона стала свідком того, як місіс Ґловер скрутила бідолашній старій Генрієтті шию, перегнувши через ручку мітли — птаху страчено з байдужістю ката на службі. «Мабуть, таке зараз життя», — подумала Сильвія.

— Іде війна, — сказала місіс Ґловер, — бридитися не випадає.

Та Памела не полишала цієї теми.

— То що, мамо? — тихо спитала вона. — Це Генрієтта?

— Ні, люба, слово честі — не Генрієтта.

У задні двері наполегливо постукали, що порятувало від продовження розмови. Усі випросталися і завмерли, втупившись один у одного, ніби їх піймали на гарячому. Урсула не розуміла, чому.

— Тільки б не погані новини, — прошепотіла Сильвія.

Але це були таки вони. За кілька секунд із кухні долинув розпачливий крик. Старий шкарбань Сем Веллінґтон загинув.

— Страшна війна, — пробурмотіла Сильвія.

*

Памела віддала Урсулі рештки чотириниткової бежевої пряжі, а Урсула пообіцяла, що королева Соланж на знак вдячності за порятунок вшанує Памелу в’язаною підставочкою під чашку.

Лягаючи спати тієї ночі, вони поставили пліч-о-пліч на тумбочці біля ліжка даму в криноліні й королеву Соланж, що мужньо пережили зустріч із ворогом.

Перемир’я

Червень 1918 року

День народження Тедді. Він народився під знаком рака. Знак загадковий, — сказала Сильвія, хоч і вважала такі речі «нісенітницею».

— Усі люди вашого знаку так вважають, — сказала Бріджит, може, пожартувала.

Сильвія і місіс Ґловер готували «сюрприз», невеличке свято. Сильвія любила всіх своїх дітей — ну, може, Моріса трохи менше, ніж інших, — але Тедді був її мазунчиком.

Тедді навіть не знав, що наближається його день народження, бо всім кілька днів тому суворо заборонили про це згадувати. Урсула доти навіть не уявляла, як тяжко зберігати таємницю. А Сильвія закатала рукави й наказала старшим погуляти з іменинником, доки вона все підготує. Памела нила, що їй такі сюрпризи ніхто не влаштовує, на що Сильвія відказала:

— Влаштовували, влаштовували, ти просто забула.