Життя за життям

На честь перемоги заняття у школі скасували, і їх випустили погратися у ранкову мжичку. У них з’явилися нові сусіди — майор і місіс Шоукросс, тож значну частину того вогкого ранку вони зазирали у щілини в живоплоті, намагаючись роздивитися їхніх доньок. Інших дівчаток їхнього віку в околиці не було. У Коулів були тільки сини — не такі лобуряки, як Моріс, а ґречні й завжди люб’язні з Урсулою і Памелою.

— Здається, у піжмурки граються, — донесла з шоукроссівського фронту Памела. Урсула спробувала зазирнути за живопліт і подряпала лице падубом.

Памела вела далі:

— Здається, наші ровесниці. І навіть для тебе, Тедді, є малеча.

Тедді звів брівці. Йому дівчатка подобалися. А дівчаткам подобався Тедді.

— Стривайте, он іще одна. Та вони примножуються, — гукнула Памела.

— Старша чи молодша? — спитала Урсула.

— Молодша, і теж дівчинка. Майже немовля. Старша несе її на руках.

Урсула розгубилася від такої тьми дівчат.

— Та їх п’ятеро! — видихнула Памела, нарешті всіх дорахувавши. — П’ятеро дівчаток.

Тут Тріксі зуміла просочитися під живоплотом, і з того боку долинули радісні вигуки.

— Перепрошую, — підвищила голос Памела, — прошу віддати нашого пса.

*

На обід були жаба в нірці й королева пудингів.

— Де ви вештали? — спитала Сильвія. — Урсуло, у тебе гілки у волоссі, нечупара.

— Це падуб, — пояснила Памела. — Ми були в сусідів. Познайомилися з дівчатками Шоукросс. Їх п’ятеро.

— Я знаю, — і Сильвія перелічила на пальцях: — Вінні, Ґерті, Міллі, Ненсі і…

— Беатріс, — підказала Памела.

— Вас запросили? — спитала місіс Ґловер: вона завжди стояла на тому, щоб усе робилося як належить.

— Знайшли дірку в живоплоті, — пояснила Памела.

— То от кудою лазять ті кляті лиси, — пробурчала місіс Ґловер, — це вони з горбів лізуть.

Сильвія насупилася, почувши лайку, але нічого не сказала, адже було свято. Сильвія, Бріджит і місіс Ґловер «випили за мир» по чарчині хересу. Проте ані Сильвії, ані місіс Ґловер було не до веселощів. Г’ю й Іззі ще не вернулися з фронту, Сильвія хотіла на власні очі пересвідчитися, що у Г’ю все гаразд. Нікому не вірилося, що Іззі цілу війну водила карету швидкої. Джордж Ґловер проходив «реабілітацію» в санаторії десь у Котсволді. Місіс Ґловер з’їздила його навідати, але про це не розводилася, тільки сказала, що Джордж уже не зовсім Джордж.

— Думаю, ніхто з тих, хто це пройшов, не зумів лишитися собою, — сказала Сильвія.

Урсула спробувала уявити, наче перестала бути Урсулою, але марно: завдання було неможливе.

Замість Джорджа на фермі працювало двоє дівчат із жіночих загонів цивільної оборони — міцні, як румаки, дівчата з Нортгемптонширу. Сильвія заявила: якби знала, що жінкам дозволять працювати із Самсоном і Нельсоном, то й собі подалася б на роботу. Дівчата час від часу заходили на чай і розсідалися на кухні в забрьоханих чоботях, чим обурювали місіс Ґловер.

*

Бріджит уже надягла капелюха й наготувалася рушати, коли на порозі соромливо вигулькнув Кларенс, майже пошепки привітався з Сильвією й місіс Ґловер. «Солодка парочка», як їх називала місіс Ґловер, але без нотки радості, зібралася їхати до Лондона на святкування. Бріджит аж сяяла від радісного передчуття.

— Не хочете поїхати на гульки з нами, місіс Ґловер?

Місіс Ґловер закотила очі, як корова з кольками. Вона «уникала натовпів» через епідемію іспанки. Її племінник упав замертво просто на вулиці — ще зранечку був здоровий, як віл, «а опівдні вже й помер». А Сильвія вважала, що не треба боятися іспанки:

— Життя триває.

Коли Бріджит і Кларенс рушили на станцію, місіс Ґловер і Сильвія сіли за кухонний стіл і випили ще по чарці.

— Їм тільки гульки в голові, — сказала місіс Ґловер.

Коли на порозі з’явився Тедді, за яким, як хвостик, бігала Тріксі, і повідомив, що помирає від голоду — «Про обід що, забули?» — меренга на пудингу вже провалилася і згоріла. Десерт став останньою жертвою війни.

*

Вони спробували дочекатися повернення Бріджит, але так і поснули над книжками. Памелу зачарувала «Країна північного вітру», а Урсула продиралася крізь «Вітер у вербах». Особливо їй припав до серця Кріт. Ніхто не розумів, чому Урсула читає і пише так повільно («Що більше читатимеш, то краще виходитиме, люба»). Хай там як, найбільше їй подобалося, коли Памела читала вголос. Вони особливо любили розповіді про фей, у них були книжки Ендрю Ленґа, зібрали всі дванадцять кольорів — Г’ю дарував їм цю серію на дні народження та Різдво. «Краса і сила», — протягнула Памела.

Урсула прокинулася, коли Бріджит зашуміла внизу, і розбудила Памелу. Вони навшпиньки спустилися на перший поверх, де розпашіла Бріджит і стриманіший Кларенс розповіли їм про святкування, «людське море» й радісний натовп, який до хрипу звав короля («Короля! Короля!» — із завзяттям продемонструвала Бріджит), доки той і справді не вийшов на балкон Букінгемського палацу.

— А ще дзвони, — додав Кларенс, — я такого ніколи не чув. Усі дзвони Лондона калатали на мир.

— Краса і сила, — сказала Памела.

Бріджит десь у натовпі згубила капелюшок, кілька шпильок і верхній ґудзик блузки.

— Натовп мене просто з ніг змів, — щасливо щебетала вона.