Життя за життям

— Тобі й самій добре, — сказав Тедді Урсулі. — «А ти, в свій блиск закохана без меж…».

Тедді вірив у поезію, мовби своєчасна цитата з Шекспіра могла покращити становище. Урсула була певна, що зацитований сонет був про егоїзм, але не стала на цьому наголошувати, бо Тедді хотів, як краще. На відміну від усіх інших, які зациклилися на її матримоніальному статусі.

— На бога, та їй же лише тридцять, — знову втрутилася Іззі, чим погіршила становище. (Якби ж то всі просто помовчали, — подумала Урсула). А Іззі все не вгавала: — Коли я вийшла заміж, мені було вже за сорок.

— І де ж твій чоловік? — спитала Сильвія і обвела поглядом стіл, який розклали повністю, щоб усі вмістилися. Вона вдала, що розгубилася (цей вираз їй не пасував). — Щось я його тут не бачу.

Іззі заявилася («без запрошення, як завжди», — відзначила Сильвія), щоб привітати Г’ю з шістдесятиріччям. («Важлива віха»). Інші сестри Г’ю вирішили, що подорож до Лисячого закута — «завелике випробування».

— Гадюче гніздо, — сказала Іззі Урсулі пізніше. Іззі була наймолодша, але не найулюбленіша. — Г’ю завжди був із ними добрий.

— Він завжди був добрий з усіма, — Урсула розгубилася, ба навіть занепокоїлася, коли від думки про батькову погідну вдачу в неї сльози навернулися на очі.

— Не починай, — сказала Іззі й тицьнула їй мереживний носовичок. — А то я теж заплачу.

Це навряд чи — вона ніколи раніше не плакала.

Іззі скористалася цією нагодою, щоб сповістити про близьке відбуття до Каліфорнії. Її чоловіку, славетному драматургові, запропонували роботу — писати сценарії в Голлівуді.

— Усі європейці тягнуться туди, — сказала вона.

— То ти в нас тепер європейка? — перепитав Г’ю.

— А ми ж що, не європейці?

*

Зібралася ціла родина, крім Памели, для якої подорож справді стала б завеликим випробуванням. Джиммі вициганив кілька днів відпустки, а Тедді прийшов із Ненсі. Вона роззброїла всіх, чуло обійнявши Г’ю, сказала: «З днем народження, містере Тодд», — а тоді вручила йому пакунок, ошатно загорнутий у старі шпалери, поцуплені з оселі Шоукроссів. Це був примірник «Наглядача».

— Перше видання, — пояснила Ненсі. — Тед сказав, що ви любите Троллопа.

(Виявляється, ніхто з родини більше про це не знав).

— Старий добрий Тед, — сказав Г’ю і поцілував її у щоку. А тоді, вже до Тедді: — Ну в тебе й миласка. Коли нарешті запропонуєш їй руку і серце?

Ненсі зашарілася і засміялася:

— Ми нікуди не поспішаємо, у нас доста часу.

— Сподіваюся, ви праві, — похмуро сказала Сильвія.

Тедді вже закінчив початкові курси підготовки («Тепер у нього є крильця, — сказала Ненсі, — як у янгола!») і чекав на корабель до Канади, де мав учитися на пілота. Коли він здасть іспити, то повернеться до Англії на бойову підготовку.

Він пояснив, що на базах бойової підготовки смертність вища, «ніж на справжніх бомбардувальних рейдах». І це правда. Була в Урсули знайома в Міністерстві авіації. (У неї скрізь були знайомі, так тепер у всіх). Вони разом обідали бутербродами у Сент-Джеймському парку і понуро обмінювалися статистикою, попри кляп акту про нерозголошення державних таємниць.

— Це мене дуже заспокоює, — сказала Сильвія.

— Ай! — завищав з-під столу евакуйований. — Якийсь мудацюра мене копнув!

Усі автоматично обернулися до Моріса. Хтось тицьнувся холодним мокрим носом Урсулі під спідницю. Вона від щирого серця сподівалася, що це один із псів, а не один із евакуйованих. Джиммі ущипнув її за руку (доволі відчутно) і сказав:

— Вони ніколи не вгавають, правда?

Бідашка з жіночого допоміжного корпусу територіальної оборони — її, як і псів чи евакуйованих, визначав статус — здавалося, ось-ось розплачеться.

— Слухайте, у вас усе в порядку? — спитала Ненсі, завжди рада допомогти.

— Вона ще дитина, — безапеляційно заявив Моріс. — Діти не розуміють принад родинного життя.

Такі відомості про дівчину стали останньою краплею для Едвіни, яка стисла ніж для масла так, ніби збиралася на когось напасти — як не на Моріса, то на дівчину чи, здається, будь-кого, хто трапиться під руку. Цікаво, скільки шкоди можна заподіяти ножем для масла? — подумала Урсула. Мабуть, достатньо.

Ненсі підхопилася з-за столу і сказала дівчині з територіальної оборони:

— Ходімо, давайте пройдемося, такий день добрий. У лісі вже, мабуть, дзвоники розквітли, якщо ви любите гуляти.

Вона взяла її під руку і ледь не дриґом витягла з кімнати. Урсула подумала, чи не кинутися їм навздогін.

— «Залицяння й весілля — дуже дотепний пролог до дуже нудної п’єси», — сказала Іззі, ніби ніщо й не переривало їхньої розмови. — Хто це сказав?

— Конгрев, — сказала Сильвія. — Тільки який це має стосунок до всього?

— Просто згадалося.

— Звісно, твій чоловік же драматург? — уточнила Сильвія. — А ми його ніколи й не бачимо.

— У кожного свій шлях.

— Прошу, тільки не вантаж нас своєю примітивною філософією, — сказала Сильвія.

— Для мене шлюб — це свобода. Для тебе — прикрі обмеження.

— Ти взагалі про що? — спитала Сильвія. (Її розгубленість поділяли всі за столом). — Ти дурниці мелеш.